Айн Ренд - Джерело

Еллсворт вступив до Гарварду. Його мати заповіла на це свою страховку на життя. У Гарварді отримував лише найвищі оцінки. Він вирішив обрати основним предметом історію. Тітка Аделайн очікувала, що він обере економіку і соціологію та майже боялася, що він закінчить соціальним працівником. Він цього уникнув. Його поглинула література та мистецтво. Це трохи спантеличило тітку; спливла його нова риса; він ніколи раніше не виказував жодної схильності до цієї царини.

— Ти, Еллсі, далекий від мистецтва, — казала вона. — Тобі не личить.

— Ви помиляєтеся, тітонько, — відповів він.

Найнезвичнішим досягненням Еллсворта у Гарварді стали його стосунки з приятелями-студентами. Він примусив прийняти себе до кола.

Серед пихатих нащадків бундючних давніх родів він не приховував свого скромного походження, а навіть перебільшував його. Він не казав, що його батько керує взуттєвою крамницею, він казав, що його батько — чоботар. Він повідомляв це без виклику, гіркоти чи пролетарського гонору; він казав це так, наче насміхався із себе, та якби хтось пильніше придивився до його посмішки, то зрозумів би, що це була іронія до співрозмовників. Він поводився наче сноб; не зарозумілий сноб, а наче був таким від природи і не винний у цьому, ніби щосили намагається не бути таким. Він був увічливим, але не як людина, яка шукає прихильності, а як людина, яка виявляє прихильність. Його поведінка була заразлива. Люди не запитували себе про причини його вищості, а сприймали її так, начебто причини були очевидні. Спочатку видавалося кумедним прийняти до гурту «ченця» Тухі; потім знайомство з ним стало перевагою, і його почали прагнути. Якщо це й була перевага, то Еллсворт, здавалося, не усвідомлював її; здавалося, йому до цього байдуже. Серед усієї цієї несформованої молоді він поводився із впевненістю чоловіка, який має план, далекосяжний план, продуманий до найменших деталей, і який вважає невеличкі випадковості на своєму шляху лише курйозами. Його усмішка таїла таємницю, приховану рису, наче усмішка торговця, який підраховує прибутки — навіть якщо нічого особливого, на перший погляд, не відбувалося.

Він уже не говорив про Бога і благородство страждань. Він говорив про народні маси. Він доводив захопленій аудиторії під час імпровізованих дискусій до світанку, що релігія живить самолюбство; позаяк, зауважував він, релігія перебільшує важливість індивідуальної духовності; релігія не навчає нічого, крім молитов за спасіння власної душі.

— Щоб досягти доброчесності в абсолютному сенсі, — казав Еллсворт Тухі, — людина повинна захотіти взяти на свою душу наймерзенніші злочини — заради спасіння своїх братів. Умертвити плоть — це ніщо. Умертвити душу — це лише акт доброчесності. Отже, ви вважаєте, що любите людські широкі маси? Ви нічого не знаєте про любов. Ви жертвуєте два бакси у фонд страйкарів і вважаєте, що виконали свій обов'язок? Бідолашні йолопи! Ваша пожертва ні чорта не варта, якщо це не найцінніша річ, яку ви маєте. Віддайте свою душу. За брехню? Так, якщо інші в неї вірять. За облуду? Так, якщо інші її потребують. За зраду, крутійство, злочин? Так! За що завгодно, що здається вам нікчемним і ницим. Лише коли ви зможете зневажати своє безцінне маленьке еґо, ви досягнете справжньої повної безкорисливості, об'єднання вашого духу з неосяжною колективною душею людства. У тісній злиденній норі власного еґо немає місця для любові до інших. Будьте порожніми, щоб наповнитися.

«Хто любить душу свою — той погубить її; хто ж ненавидить душу свою на цім світі — збереже її у вічне життя». «Продавці» церковного опіуму десь тут, але вони не знають, чим володіють. Самозречення? Так, друзі мої, у всіх сенсах. Але не можна зрікатися чогось, зберігаючи свою суть чистою і пишаючись власною чистотою. Це жертва, що руйнує власну душу — о, про що це я? Лише герої здатні це усвідомити і досягти.

Він не мав великого успіху серед убогих хлопців, які самі заробляли на навчання, але згромадив солідне число послідовників серед юних спадкоємців, мільйонерів у другому й третьому поколіннях. Він запропонував їм досягнення, до якого вони були готові.

Він закінчив університет із відзнакою. Коли повернувся до Нью-Йорка, його вже випередила невеличка особиста слава; з Гарварду просочилися декілька чуток про незвичайну особистість на ім’я Еллсворт Тухі; кілька видатних інтелектуалів і багатіїв одразу забули про що саме були ті чутки, але запам’ятали його ім’я; воно закарбувалося в їхній пам’яті, невиразно асоціюючись із такими речами, як яскравість, хоробрість та ідеалізм.