Примо Леви - Чи це людина

Бо дзвін той дзвонить завжди на світанку, на підйом, але коли він дзвонить посеред дня, це означає Blocksperre , зачинення в бараках, а це буває під час селекції, щоб ніхто її не уникнув, а коли селекціонованих забирають у газові камери, щоб ніхто не бачив, як вони відбувають.

Наш блоковий староста знає свою справу. Він впевнився, що всі повернулись, зачинив двері на ключ, роздав усім картки з номером, ім’ям, фахом, віком та національністю і наказав роздягтися догола, залишивши тільки черевики. Отак, голяка і з картками в руках, ми чекатимемо, аж поки комісія прийде в наш барак. Наш барак номер 48, але неможливо передбачити, з якого барака почнуть — номер 1 чи номер 60. У кожному разі принаймні годину ми можемо бути спокійні, і нема причини, чому б нам не залізти на нари під ковдри, щоб зігрітися.

Багато хто вже дрімає, коли вибух криків, лайок і ударів свідчить про те, що комісія вже тут. Блоковий староста і його помічники стусанами і криками женуть перед собою, починаючи з глибини приміщення, юрму зляканих голих людей і запихають їх в Tagesraum , що править за канцелярію. Tagesraum — денне приміщення — це кімнатка сім метрів на чотири; коли всіх туди вже загнали, там стає неймовірно тісно від теплої, стиснутої людської маси, яка проникає у всі кутки і заповнює весь простір так, що аж скриплять дерев’яні стіни.

Тепер ми всі у Tagesraum , і нема не тільки часу, але й місця, щоб боятися. Відчуття, що на тебе зі всіх боків тисне гаряча плоть, досить особливе і зовсім не прикре. Треба задерти високо ніс, щоб мати чим дихати, і пильнувати, щоб не пом’яти або не загубити картку, яку тримаєш у руці.

Блоковий староста зачинив двері між денним та спальним приміщеннями і відчинив двоє інших дверей, які з денного та спального приміщень ведуть назовні. Тут, перед цими двома дверми стоїть арбітр нашої долі, підофіцер СС. Праворуч від нього стоїть блоковий староста, а ліворуч — квартирмейстер барака. Кожен з нас, вийшовши голяка з Tagesraum у холодне жовтневе повітря, має пробігти тих кілька кроків між двома дверми, підійти до цих трьох, віддати есесівцю картку і повернутися всередину через двері спального приміщення. За ту частку секунди, що минає між цими двома траєкторіями, есесівець, оглянувши спочатку обличчя, а потім спину, вирішує долю кожного і передає картку чоловікові праворуч або чоловікові ліворуч, і це означає життя або смерть кожного з нас. За три-чотири хвилини барак з двома сотнями людьми «готовий», а пополудні «готовий» і цілий концтабір з дванадцятьма тисячами людей.

Вдавлений у тисняву денного приміщення, я поступово став відчувати, як тиск людських сил навколо мене зменшується, і невдовзі настала моя черга. Як і всі, я пройшов свій шлях енергійним і пружним кроком, намагаючись високо тримати голову, випнувши груди і напруживши м’язи. Краєм ока я намагався побачити, що діється у мене за спиною, і мені здалося, що картка моя опинилася праворуч.

Поступово ми всі повертаємось у спальне приміщення і можемо одягтися. Ніхто ще з певністю не знає своєї долі, насамперед треба знати, де саме картки приречених — ліворуч чи праворуч. Тепер вже нема потреби щадити почуття один одного і забобонно сумніватися. Усі юрмляться навколо найстарших, найбільш виснажених, навколо явних «мусульман»; якщо їхні картки пішли наліво, значить, саме лівий бік — бік приречених.

Ще до закінчення селекції всі вже знають, що лівий бік і справді був нещасливий — schlechte Seite . Звісно, бувають і недогляди; приміром, Рене, молодий і здоровий, опинився ліворуч — можливо, тому, що він носить окуляри, а може, тому, що ходить трохи зігнутим, як це буває з короткозорими, але найімовірніше — через просту неуважність: Рене пройшов перед комісією безпосередньо переді мною, і могли просто переплутати картки. Я міркую над цим, розмовляю про це з Альберто і ми доходимо згоди, що припущення це ймовірне; я не знаю, що думатиму про це завтра і пізніше; нині ж це не викликає в мене жодної виразної емоції.

Так само помилково, мабуть, вибрали Саттлера, кремезного трансільванського селянина, який ще двадцять днів тому був у себе вдома; Саттлер не розуміє німецької, він нічого не втямив з того, що трапилось, сидить тепер собі в кутку і латає сорочку. Може, піти і сказати йому, що сорочка йому більше не знадобиться?

Нема чого дивуватися з такої приблизності — огляд дуже швидкий і поверховий, зрештою, для керівництва концтабору не так важливо усунути найбільш непотрібних, як звільнити визначену кількість місць якомога швидше.