Примо Леви - Чи це людина

—  Regardez-moi ça !… Pas si vite, idiot! [60] Дивись на мене! Не так швидко, дурню! ( франц. ) — лається Ґунан згори; тоді згадує, що треба перекласти німецькою: « Langsam, du blöder Einer, langsam, verstanden? » [61] Повільно, ти, придурку, повільно, розумієш? ( нім. ) — Хай Краус, якщо хоче, замучує себе роботою до смерті, але не нині, коли ми працюємо ланцюжком і ритм нашої роботи залежить від нього.

Ну ось, у карбідному цеху лунає сирена, англійські військовополонені йдуть геть — значить, тепер пів на п’яту. Потім пройдуть українські дівчата, і тоді буде п’ята година, ми зможемо випростати спину, і від відпочинку нас відділятимуть тільки зворотний марш, переклик і перевірка на вошивість.

Підходить пора збору: Antreten — «Шикуйся» лунає звідусіль; і звідусіль тягнуться заболочені опудала, потягують закляклі кінцівки, заносять знаряддя в бараки. Витягаємо з ями ноги, уважаючи, щоб болото не засмоктало взуття, і йдемо, хитаючись та стікаючи водою, шикуватись для зворотного маршу. Zu dreien , по троє. Я намагаюся підібратись ближче до Альберто, нині ми працювали окремо і мусимо спитати один одного, як пройшов день; але хтось вдарив мене в живіт, я опинився ззаду — і диви-но, якраз коло Крауса.

Вирушаємо. Капо суворим голосом відбиває крок: « Links, links, links» — «Ліва, ліва, ліва»; спочатку болять ноги, а потім ми поступово зігріваємося, і нерви розслабляються. Нині ми теж пробрели крізь кожну хвилину цього дня, який вранці здавався непереможним і вічним; тепер він скінчився і відразу забувся, це вже більше не день, він не залишив жодного сліду в нічиїй пам’яті. Ми знаємо, що завтра буде так само, як нині — може, дощ буде сильніший чи слабший, а може, ми вже не копатимемо землю, а підемо в карбідний цех звантажувати цеглу. А може, завтра скінчиться війна, або всіх нас повбивають, або переведуть в інший концтабір, або ж відбудеться одна з тих великих перемін, які, відколи концтабір є концтабором, незмінно вважаються неминучими й певними. Але хто б серйозно думав про завтрашній день?

Пам’ять — дивовижний інструмент; відколи я в концтаборі, мені в голові крутяться два рядки, написані колись давно одним моїм другом:

… й настане врешті день, коли

нічого значити не буде слово завтра.

Тут якраз так і є. Знаєте, як сказати «ніколи» табірним жаргоном? « Morgen früh », завтра вранці.

А тепер настала пора links, links, links und links — пора, коли не можна збитися з кроку. Краус незграбний, він уже дістав стусана від капо, бо не вміє йти шерегою; аж ось він починає жестикулювати і шварготіти цією своєю убогою німецькою — послухай, послухай — він хоче вибачитись за ту лопату багна; він ще не зрозумів, де ми — ці угорці, треба сказати, дивні якісь люди.

Іти в крок і вести складну бесіду німецькою — це вже занадто, цього разу це я йому кажу, що він збився з кроку, і тут я глянув на нього й побачив його очі за краплями дощу на окулярах, і то були очі людини Крауса.

Тоді сталося щось важливе, і варто розповісти про це тепер, може, з тієї ж причини, з якої варто було, щоб це сталося тоді. А сталося те, що я почав говорити до Крауса, і говорив довго — поганою німецькою, але повільно, зупиняючись після кожної фрази, щоб пересвідчитися, що він зрозумів.

Я розповів йому, що мені снилося, ніби я вдома, там, де я народився, сиджу зі своєю родиною за столом, а на столі — сила-силенна їжі. Це було літом, в Італії — може, в Неаполі? …так, у Неаполі, але подробиці тут неважливі. І раптом задзвонив дзвоник, я підвівся, стривожений, і пішов відчинити, і кого я побачив? Його, присутнього тут Крауса Палі, з відрослим волосся, чистого й гладкого, одягненого, як вільна людина, а в руці він тримав буханець хліба. Двокілограмовий, ще теплий. Тоді я сказав « Servus, Páli, wie geht’s ?» [62] Привіт, Палі, як справи? ( нім. ) і мене охопила радість, я запросив його ввійти і сказав своїм, хто він, пояснив, що він приїхав з Будапешта і чому він такий мокрий — бо він був мокрий, так як тепер. Я дав йому поїсти і попити, а тоді приготував для спання гарне ліжко, і була ніч, але було так чудесно тепло, що за мить ми всі висохли (авжеж, бо я теж був дуже мокрий).

Яким хорошим хлопцем був, мабуть, Краус у цивільному житті; тут він довго не протягне, це видно з першого погляду, це можна довести, як теорему. Мені шкода, що я не знаю угорської, бо його зворушення прорвалося і вилилося потоком екзотичних мадярських слів. Я зрозумів хіба своє ім’я, але з урочистих жестів можна б сказати, що він мені щось обіцяє і бажає.