Примо Леви - Чи це людина

Здесь есть возможность читать онлайн «Примо Леви - Чи це людина» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Львів, Год выпуска: 2017, ISBN: 2017, Издательство: Видавництво Старого Лева, Жанр: Историческая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Чи це людина: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Чи це людина»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Мудрість гефтлінга, в’язня концтабору — не намагатись зрозуміти, не уявляти майбутнього, не ставити запитань, затямити, що «завтра вранці» на табірному жаргоні означає «ніколи». Цю мудрість Прімо Леві судилося засвоїти, коли йому було двадцять чотири і його, молодого хіміка, депортували до концтабору в Аушвіці.
«Чи це людина» — проникливе і щемке свідчення злочинів проти людства, живий голос Голокосту, автобіографічний твір про болючий досвід виживання приреченого на знищення, про глибинну самотність, про пошуки і віднаходження людської душі навіть у пекельних колах табору смерті.

Чи це людина — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Чи це людина», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

У наступні дні атмосфера в концтаборі та на фабриці насичена селекцією — ніхто нічого точно не знає, але всі про це говорять, навіть вільнонаймані робітники, поляки, італійці, французи, з якими ми тайкома бачимось на роботі. Не можна сказати, що це викликає якесь пригнічення. Наш колективний моральний дух занадто безбарвний і байдужий, щоб його могло щось зрушити. Боротьба з голодом, холодом і втомою від роботи не залишає місця думкам, навіть думкам про селекцію. Кожен реагує по-своєму, але майже ніхто не реагує так, як, здавалось би, найбільш ймовірно і природно у цьому становищі — тобто виявляючи покірність долі або розпач.

Хто може щось зробити, той робить; але таких меншість, бо уникнути селекції дуже важко, адже такі речі німці роблять дуже ретельно і серйозно.

Той, хто не може зробити нічого конкретного, шукає іншого захисту. У нужниках та умивальнях ми показуємо один одному грудну клітку, сідниці, стегна, і товариші запевняють нас: «Можеш не хвилюватися, цього разу тебе обійде, … du bist kein Muselmann [59] Ти не мусульманин ( нім. ). … а от я…» — він і собі спускає штани й піднімає сорочку.

У цій милостині ніхто іншому не відмовляє; ніхто не має певності у власній долі настільки, щоб наважитися винести вирок іншим. Я теж безсоромно брехав старому Вертгаймеру; сказав йому, хай він, коли його питатимуть, відповідає, що йому сорок п’ять років, і хай не забуде поголитися попереднього вечора, навіть якщо йому доведеться заплатити за це чверть пайки хліба; а крім того, йому не варто боятися, та й, зрештою, зовсім не обов’язково, що це буде селекція в газову камеру: хіба він не чув, як блоковий староста сказав, що відібраних перевезуть в оздоровчий табір у Явожно?

Вертгаймеру безглуздо на щось сподіватися — виглядає він на шістдесят років, у нього сильний варикоз, він вже майже не відчуває голоду. І все ж він лягає на нари погідний і спокійний, а коли його хтось питає, відповідає моїми словами; у ці дні слова ці є гаслом табору; я сам повторював їх, не вдаючись до подробиць, так, як почув їх від Хаїма, який в концтаборі вже три роки, а оскільки він міцний і здоровий, то дивовижно впевнений у собі; і я йому повірив.

На такій непевній основі я теж немислимо спокійно пережив велику селекцію жовтня 1944 року. Я був спокійний, бо мені вдалося достатньо себе надурити. Те, що мене не вибрали, було чистим випадком і зовсім не свідчить про те, що впевненість моя була обґрунтована.

Месьє Пінкер теж наперед приречений — досить подивитись йому в очі. Він жестом кличе мене і з таємничим виглядом розповідає, що він дізнався, а звідки — не може сказати, що цього разу справді є новина: Святий Престол через Міжнародний Червоний Хрест… одне слово, він особисто гарантує, що ні для нього, ні для мене нема абсолютно ніякої небезпеки — адже на волі він, як відомо, був аташе бельгійського посольства у Варшаві.

Отож тим чи тим способом ці дні очікування — розповідь про яке створює враження, ніби воно виходило за всі межі людського терпіння — теж минають майже так само, як й інші дні.

Дисципліна в концтаборі та в Буні жодною мірою не ослабла, роботи, холоду і голоду вистачає, щоб без решти поглинути нашу увагу.

Нині у нас робоча неділя, Arbeitssonntag : працюємо до тринадцятої, тоді вертаємося в табір, щоб прийняти душ, поголитися, відбути загальну перевірку на коросту та воші, а на роботі якимось таємничим чином ми всі дізнаємося, що селекція відбудеться нині.

Новина ця, як завжди, дійшла до нас в оточенні ореолу суперечливих і мало вірогідних подробиць: нині вранці була селекція в лазареті; частка відібраних була сім відсотків від загальної кількості, тридцять, п’ятдесят відсотків від кількості хворих. З комина крематорію в Біркенау вже десять днів іде дим. Мають зробити місце для величезного транспорту в’язнів, який прибуває з Познанського ґетто. Молоді кажуть молодим, що виберуть самих старих. Здорові кажуть здоровим, що виберуть тільки хворих. Спеціалістів не вибиратимуть. Німецьких євреїв не вибиратимуть. Малих Номерів не вибиратимуть. Виберуть тебе. Мене не виберуть.

За розкладом, починаючи рівно з тринадцятої, фабрика порожніє, і безконечна сіра лава протягом двох годин суне повз два контрольні пункти, на яких, як щодня, нас рахують і перераховують, і повз оркестр, який дві години без перерви грає, як щодня, марші, у крок з якими ми повинні входити і виходити.

Здається, що все іде, як щодня, комин кухні димить, як звикле, вже починається роздача баланди. Але потім чути дзвін, і всі розуміють, що почалося.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Чи це людина»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Чи це людина» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Чи це людина»

Обсуждение, отзывы о книге «Чи це людина» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.