Марина Гримич - Фріда

Чи бачить її, Ірину, з неба зухвалий хлопець Рубен Варданян, який переступив межу радянського закону і загинув від руки його служителя, який теж його порушив? Що керувало ним, коли він пішов на аферу? Тепер Ірина розуміла: її батько Рубен просто народився не в той час. Його епоха — епоха «дикого капіталізму». Рубен Варданян — класичний тип золотошукача, старателя, авантюриста. Адже предки всіх сучасних «елітних» мільйонерів на Заході починали саме з цього: вони наживали перші капітали на різноманітних махінаціях, на грі на межі закону й криміналу, на «золотій лихоманці»… Щоб стати мільйонером «з нуля», у першому поколінні, треба обов'язково викупатися в багні, в лайні, ризикуючи всім — репутацією, родиною, свободою, життям, врешті-решт. І якщо вдалося, він обов'язково «відмиється» і стане «добродієм», «благодійником» і «національною елітою». Його діти отримають блискучу освіту і ніколи не згадають, що перший мільйон їхніх батьків було зароблено далеко не законними методами.

Яким було б життя Ірини-Фріди, якби її батьки були живі? Було б це пекло чи рай? Хто знає?

Зненацька з її очей бризнули сльози. Їй стало так шкода себе!

«Мамочко! Таточку!» — заридала вона. — Якщо ви мене бачите з неба, пожалійте свою дитину! Мене так давно ніхто не жалів! Мене так давно ніхто не голубив! Як мені важко, дорогенькі мої! Як же мені важко бути сильною і незламною! Господи, та в цьому світі ніхто не каже: «Візьми оце!» Всі тільки просять або наказують: «Дай! Зроби! Заплати!» Як я стомилася від такого життя! Та я згодна віддати всі мої багатства за один день, прожитий з вами, за одне слово — «донечко!»

Ірина плакала, а Юра Юродивий схлипував біля неї, ніжно гладячи по голові рукою.

— Нинада плакати, Фрідо! Нинада! Все добре! — лепетав Юра. — Пий каву, поки гаряча!

Проте Ірина ніяк не могла заспокоїтися.

Тоді Юра взяв її за плечі, легенько струсонув і якимось дорослим і зовсім не юродивим голосом наказав:

— Подивись мені в очі.

Ірина здригнулася з переляку. Вона, як загіпнотизована, подивилася в його прозорі очі й провалилася в них. Там було спокійно і мирно. Там була вічність.

Лише одну мить вона була в цих очах. Але їй вистачило, аби зрозуміти: настав час її життя, відкладеного на потім. Настав час жити! Ця думка була такою морозяно-збудливою, такою свіжою, такою п'янкою!

І тоді Ірина одразу повернулася в себе, витерла сльози і роззирнулася навколо: вона стоїть на подвір'ї дому-химери, тримаючи в руці смажений пиріжок.

Вона посміхнулася: давно не їла смажених пиріжків!

Перший ковток гарячої кави був просто рятівним. Кава була правдива і чесно зварена. Так казала про добру каву пані Ірена. Кава — то була її стихія. Саме пані Ірена обплутувала дім-древо шляхетними запахами кави, цинамону, парфумів, квітів, запахами, що перебивали гіркоту підгорілої на пательні олії, запахи виварок і господарського мила, сморід каналізації.

Від першого ковтка в Ірині щось дзенькнуло, немов краплина дощу об ринву. Вона наморщила лоба від подиву й несподіванки.

Вона ковтнула ще раз і відчула, як у неї всередині оживає древо, як розгортаються прив'ялі листочки і набрякають бруньки, як у стовбурі починають пульсувати соки…

У ній пробуджувалося древо, яке довгі роки спало в зимовій сплячці, так довго, що Ірина вже забула про його існування.

Вона заплющила очі й ковтнула ще раз.

Ось воно, древо, розгортає гілки, і ось розпукуються бруньки, з яких вилазять липкі квітки, а з них пізніше народяться плоди.

Цієї миті Ірина відчула, що хоче притулитися до неголеної Маджарянової щоки, вдихнути запах його сорочки і почути його хрипкуватий голос. Цієї миті вона згадала той єдиний Маджарянів поцілунок, який перелякав її так, що вона поспіхом запхала спогади про нього в найдальшу шухлядку своєї пам'яті. Тепер шухлядка сама відкрилася, й Ірина згадала, як після тривалих і тяжких бізнес-переговорів вона заснула просто на дивані у передпокої готельного номеру. Маджарян переніс її на руках до спальні, немов малу дитину, роздягнув і поцілував. Він не просто поцілував, він подарував їй довгий, п'янкий, чуттєвий поцілунок, в якому переплелися східні аромати — кави, кардамону, цинамону, перцю-чилі, чорного шоколаду, трояндових пелюсток, горіхової олії, жасминової води, якими колись торгували його предки… Той поцілунок був шовковий, оксамитовий, маркізетовий, креп-жоржетовий, жакардовий і мадаполамовий водночас, як тканини, якими торгували його предки… І, здається, вона йому відповіла поцілунком… Чи, може, це їй тільки примарилося?.. А може, вона нафантазувала собі той поцілунок? Може, насправді це був яскравий спогад дитинства, коли вона підгледіла екзотичний поцілунок Ірени Жевуської та Рафіка Варданяна?