Марина Гримич - Фріда

Ірину, перехожий тільки знизав би плечима: нічого особливого. І лише пильне око професіонала визначило б, що її дуже скромний і невибагливий вигляд коштує не менше, ніж шикарний Маджарянів. Ірина вела підкреслено аскетичний спосіб життя, ніколи не виставляючи на показ. Агедонізм — не єдина класична риса справжнього підприємця. Вона мала й інші синдроми справжніх мільйонерів. Передусім — синдром емоційної стерильності. Ірина ревно берегла себе від почуттів. Вона стерилізувала себе від них. Вона боялася їх. Боялася, що вони зруйнують її бізнес.

Ірина ніколи не думала, що зможе когось полюбити неплатонічною любов'ю. Вона щиро вірила, що її з Маджаряном тримає вкупі лише спільний бізнес і справжня дружба. Все, що завгодно, тільки не любов. Не може бути кохання між такими різними, як вони з Маджаряном, людьми.

— Ти не вмієш любити, — якось сказав їй Маджарян, стоячи на великому балконі вілли на березі Тірренського моря, де вони часто проводили разом вихідні й свята. — Точніше, ти любиш не так, як інші, а якось чудернацько.

— Як умію! — байдуже знизувала плечима вона.

Це вже не вперше їй кажуть, що вона не вміє любити. Але це не так. Саме вона і вміє любити, бо любить не окремо якусь істоту, до якої відчуває гормональний потяг, або з якою пов'язана материнським інстинктом, вона любить усіх однаково — і хороших людей, і злих, і розумних, і дурних, і здорових, і хворих, і багатих, і бідних. Її любов недиференційована і не залежить від групи крові, знаку зодіаку чи найдієвіших людських почуттів — заздрощів, ревнощів і жалощів.

А може, вона все-таки любила Маджаряна?

Якщо й так, то дуже «дивною любов'ю». У них були специфічні стосунки. Вони разом робили одну й ту саму справу, разом подорожували, відпочивали, робили закупи, мали спільну касу, однак ніколи не зближувалися далі дружніх обіймів при зустрічі або прощанні чи випадкового доторку тіл.

Маджарян, людина східного темпераменту, мав свої чоловічі потреби, і реалізував їх у трьох своїх шлюбах, проте незареєстрований і не підкріплений близькими стосунками зв'язок з Іриною був міцнішим за кремінь. Ірина сприймала кожний новий шлюб Маджаряна не більше, ніж купівлю нової машини чи заведення нової собаки. Його дружини не були їй конкурентками.

З першою дружиною, вірменкою з Вірменії, Маджарян розлучився за п'ять років по одруженні. Ідеалістичне бажання поєднатися з представницею історичної батьківщини закінчилася повним фіаско: він виявився не тим вірменином, яким себе уявляв, надто далеко відійшовши у ментальності від земляків. Друга дружина була на десять років молодша за нього, третя — на двадцять. «Наступною буде піонерка», — пожартувала Ірина, милуючись пухкенькими губками миловидної дівчинки з довгими ногами і нігтями.

«Мені ж потрібна партнерка на цьогорічному Віденському балі, — чи то серйозно, чи то жартома сказав Маджарян. — Ти ж не танцюєш».

Пізніше виявилося, що він-таки не жартував, бо розлучився з нею одразу по тому.

Найтривалішим був його шлюб з Ліною, другою дружиною. Ірина навіть симпатизувала їй: здається, для Маджаряна це був ідеальний варіант, тільки він цього не розумів. Ліна ніколи не пхала свого носа куди не слід, тобто в його справи і гроші, а вдома створювала саме ту ненав'язливо-теплу атмосферу, яка була необхідною діловому чоловікові після важкого робочого дня. Ірина не розуміла Маджаряна: чого йому бракує в сім'ї? Чому він подорожує не з дружиною, а з нею, геть асексуальною особою? Чому він не хоче дітей?..

«Чому ти ніколи не розповідаєш про своє дитинство? Про своїх батьків? Про школу? Звідки ти родом?» — запитав Маджарян, поки вона роздивлялася в його робочому кабінеті величезне генеалогічне дерево Маджарянів в Україні.

Ірина здригнулася, але не розгубилася. У неї була заготовка: «Я — Ірина Ревуцька, родом з маленького провінційного містечка, з робітничої слобідки. Батьки померли, і мене вже ніщо не пов'язує з малою батьківщиною. А від школи й дитинства у мене лишилися неприємні спогади Я не хочу їх ворушити». Так вона йому й відповіла. Щоправда, дуже неохоче, бо він завжди відчував фальш.

Так і сталося:

— Я вже чув цю байку! — холодно сказав він і ображено замовк.

Тоді Ірина наважилася зізнатися:

— Моє попереднє життя так сумно скінчилося, що я навіть не хочу про це згадувати. Мені добре самій.

Вона стерилізувала себе не тільки від почуттів, а й від пам'яті…

Маджарян прийняв і це.

«Я довго не міг тебе зрозуміти, — казав він, — поки не усвідомив, що ти — істота вищої раси. Біологи стверджують, що в репродуктивній сфері людина не досягла вищої точки еволюції, зупинившись на двостатевій формі, тобто коли для народження нового життя потрібно дві окремі статі — чоловіча та жіноча. Але насправді еволюційно вищою є моностатева форма розмноження, коли процес запліднення відбувається всередині одного організму. Ти і є така істота — в тобі існує разом чоловіче і жіноче. Ти — ідеальна. Ти досконала, бо не потребуєш нікого іншого для себе. Ти сама собі, сама по собі, і сама в собі одночасно».