Марина Гримич - Фріда

Ці слова зачепили Ірину за живе. Вона сказала:

— Ти маєш рацію. Між чоловіком і жінкою така сама відмінність, як між Сходом і Заходом. Причому жінка — це Схід, тобто почуття, а чоловік — Захід, тобто логіка. А я ношу в собі і Схід і Захід, як Фріда Калло.

Тієї ночі вона довго не могла заснути, а коли поринула в сон, їй довго снилися класичні архетипальні сни. Ось вона стоїть на високій горі, і є водночас древом і розп'яттям. Власне, вона — це великий хрест, який так довго стояв на тій горі, що аж почорнів, пустив коріння, а з його крил проросли молоденькі тоненькі гілочки з молоденькими пагонами і квітками-рожами, подібними до тих, які цвіли на подвір'ях та в палісадниках мешканців маленьких містечок. У тому сні її тіло було хрестом, з якого проросло життя: десь під її пахвою сплела гніздечко молода пара пташок і відклала там яйця, а по її стовбуру сновигали вгору-вниз мурашки. І вона тримала на собі всю цю живність, яка зрослася з нею. І раптом. Раптом відчула вона в цьому дивному сні, що з неї, тобто з хреста, так і не зняли тіло розіп'ятого бога-пророка. Хоча ні, тіла вже давно не було, залишилися тільки білі кості.

І зробилося їй так важко! Так захотілося позбутися всього, що жило чи паразитувало на її тілі, але, усвідомила вона, це неможливо без того, щоб не загинути самій… Вона прокинулася на мокрій від сліз подушці.

… — Гортай далі. Оце Ной будує свій корабель — ковчег — і збирає «кожної тварі по парі». Ти уявляєш, яку грандіозну роботу він зробив! Це ж скільки охочих було! Ніхто не хотів потопати! Усі хотіли потрапити на корабель! А йому треба було відсіяти стільки охочих, щоб лишити найкращих із кращих! Це лише на картинці все так просто, а насправді! Уявляєш, як це важко! А нагодувати всіх упродовж потопу! Він був першим в історії людства біологом, селектором, генетиком. Після того, як спала вода, а його ковчег опинився на горі Арарат, він посадив першу лозу винограду… Отже, він був першим гуманістом і водночас, хоч як це дивно, першим фашистом у боротьбі за чистоту біологічної раси на землі.

Це казав дядько Рафік.

Мойсей Давидович, побачивши цю картинку, теж сказав щось подібне:

— Це Ной. Він був першим у світі начальником відділу кадрів. Уяви собі, Мишко, йому треба було відсіяти з безмежної кількості тварин тих, які, на його думку, не годяться для початку нового життя на землі, а відібрати найдостойніших А це справа — не дай Боже нікому такої халепи!

— Чому? — здивувалася Фріда.

— Уявляєш, скільки ворогів він собі нажив?…

Ірина була сама собі Ноєм. Їй попервах доводилося особисто наймати на роботу всіх — від прибиральниці до фінансового директора. І кожного вчити працювати. З нуля. Ба більше, згодом Маджарян став її брати на співбесіди з претендентами на ключові посади його фірми. «Хто тебе навчив цього?» — спитав він якось у неї. Тоді вона знизала плечима. А тепер знала: то була школа Берти Соломонівни.

Юра-Юродивий повернувся з масним після їжі підборіддям, тримаючи кінчиками пальців розм'яклий від гарячої кави стаканчик в одній руці і смажений пиріжок — у другій.

Вона дивилася на нього і думала: він залишився вічною дитиною. Ірина й сама не продовжила свій рід, і йому не дала.

А Ной, напевно, не взяв би її, Ірину, на свій ковчег. Адже він обирав собі тварі не за принципом професійної придатності, а за біологічною досконалістю. Яка з неї користь? З погляду природного відбору вона не годиться, бо не має інстинкту продовження роду. Жінка, яка не має потягу до протилежної статі, чи є вона повноцінною? «Може, тобі звернутися до лікаря? — якось натякнув їй Маджарян після невдалої спроби поцілувати її. -- Відколи це у тебе? Після операції? Після аварії?»

Тепер, сидячи на сходинках зруйнованого й зогнилого дому-древа, вона подумала: «Не було в мене потягу і до Андрія Жевуського. Отже, це від народження…А, може, може це наслідок психологічної травми? Може, це наслідок почуття провини за скоєний над Юрою Юродивим злочин? А раптом це синдром позашлюбної дитини? Синдром сироти? Що це?»

Чи бачить її, Ірину, з неба молоде безстрашне дівчисько на ймення Галя, яке зухвало кидало виклик радянській плановій економіці своєю незаконною торгівельною діяльністю? Галя не хотіла жити за радянськими законами, вона була однією з тих, хто кидав зернята заповзятливості в пустельну землю радянської дійсності, і вони, хоч як це дивно, проростали, щоправда, під зневажливою напівкримінальною назвою «спекуляція» чи «фарца». Вона робила те, що сьогодні роблять тисячі, мільйони дрібних торговців на базарах.