Марина Гримич - Фріда

Ірка стала жайворонком не зразу. Точніше, вона примусила себе такою стати. Під впливом Маджаряна. Він якось сказав, що його бізнес любить ранок. Ірці не треба було повторювали двічі. І її бізнес теж полюбив ранок. Якщо казати точніше, її та Маджарянів бізнес вимагав свіжої голови саме вранці. Саме вранці найчастіше виникала потреба в блискавичних і точних рішеннях, тоді, коли суперник, виснажений нічними клубами, професійними дівчатками й казино, був найбільш вразливим і нездатним до опору: «Береш його голими руками!» — вчив її Маджарян. Саме для цього він вкладав гроші в ігорний бізнес і нічні клуби, хоч сам туди не ходив. Він лише заманював до своїх закладів конкурентів. Це був точний і продуманий хід.

Ірина пам'ятає, як Маджарян, розвалившись у м'якому фотелі, попихкуючи сигарою, розповідав їй:

— У радянські часи, часи тотальної державної власності, не існувало приватного бізнесу, тож щойно з'явилася зручна нагода, першими присмокталися до цієї сфери ми — вірмени, греки, євреї — чисті чи напівкровки. Тобто традиційно торгівельні народи. І виживаємо ми у бізнесі краще, аніж спадкові землероби і скотарі. Напевне, тому в нас зазвичай не «пливе дах», коли ми стаємо багатими. Ми отримуємо прибуток і моментально вкладаємо його в нову справу. Ми точно знаємо, що таке багатство. Багатство — це коли всі гроші працюють, а не коли не знаєш, що з ними робити. Ваша ж слов'янська натура, якщо береться до справи, то, отримавши перший великий навар, чомусь вважає, що саме він і є багатством. Щасливчик уявляє себе багатою людиною і починає жити за штампами життя заможної людини (тобто ресторани, казино, дівчатка), навіть гадки не маючи, що ці штампи і розваги створили ми, справжні ділки, для таких, як він, аматорів, аби позбутися конкуренції. Ми самі вкладаємо гроші в індустрію розваг, заманюючи туди наших конкурентів. Такий новоспечений «багач» починає відвідувати казино, ресторани, нічні клуби, інші заклади, там садить не лише гроші, а й здоров'я. Він садить там свою пильність… Саме тому, мала, в нашій справі, хто рано встає, тому — що?

— Бог дає!

— Правильно! От тобі й перший урок від Маджаряна…

…Чому в цьому місці, в цьому домі-древі так часто згадується Маджарян? Торгова, 4 — це ключове місце її життя, навіть його матриця. Маджарян — це ключова фігура її життя і в певному значенні — матриця її поведінки.

Ірина обернулася спиною до вікна і обдивилась кімнату. З кожною хвилиною вона ставала все дедалі більшою. І це її лякало.

Бо вона пам'ятала цю кімнату геть порожньою. Ця порожнеча асоціювалася в неї з однією фразою: «з конфіскацією майна». Пані Ірена сиділа на стільці, тому самому, на якому тепер лежить Ірчин мобільник, сива, сліпа і дивилася невидющим поглядом у вікно.

— Мишко, це ти?

— Я. А як ви мене пізнали?

— По запаху. В тебе неповторний запах. Здоровий запах успіху. Ти вже розбагатіла, як мріяла в дитинстві?

— Ще ні. Я тільки на третьому курсі.

— Згадаєш мої слова, ти будеш дуже багатою. Мене мій ніс ніколи не обманював.

Ірина підійшла до неї і поклала руки на плечі.

— Ірусю, ти мене пробачила?

— Так.

— Тільки тепер?

Ірина промовчала.

— Я питаю: ти пробачила мене тільки тепер, коли бачиш таку жалюгідну бабу?

— Так.

— Я так і знала. Мишко, коли я помру… Та ні… Нічого…

Ірині, цій, уже старшій Ірині, дуже захотілося дізнатися, що тоді недоговорила пані Ірена, яким було її останнє бажання?

Стало прикро, що під час останньої розмови з Жевуською вона не змогла перебороти в собі образи на пані Ірену. А по суті, та мала рацію, коли заборонила шістнадцятирічним Ірині та Андрію одружитися… Що б із того вийшло?

Але тоді, в шістнадцять, не було солодшої мрії, аніж стати Іриною Жевуською… Ще однією Іриною в їхній сім'ї. Ще однією трояндою роду Жевуських!

Саме про це, а не про Андрія, милого інтелігентного хлопчика, маминого сина, мріяла Ірка, коли вперше в житті пізнала смак плотського кохання. Не він, голубоокий поляк, а його мати — красива, щаслива, розкішна — стояла у неї перед очима, коли несамовитий біль роздирав її. «Нічого, — думала вона, — потерплю… Зате потім… Потім я стану Жевуською!»

… Ірина знову вийшла на балкончик і подивилася вниз, у двір. Їй хотілося побачити сходи, які вели у підвальчик. Вона перехилилася через перила і побачила, що вони засипані, як і, напевно, весь підвальчик. Дивно, якби було інакше. Нема більше того підвальчика. Нема місця, де вона отримала перший сексуальний досвід. Досвід, який не мав ні присмаку першого кохання, ні аромату пристрасті. Це був досвід закомплексованої дівчинки, яка хоче піднятися над тим, ким була дотепер. То було рішення дуже тверезої шістнадцятирічної дівчинки, котра усвідомлює, як можна використати близькі стосунки з чоловіком. Це бажання змінити себе до невпізнанності… Щоб ніхто більше не зміг їй кинути в спину саркастичне…