Валентин Чемерис - Сини змієногої богині

Салгир – річка в Криму, довж. 204 км. Утворюється на північних схилах головного пасма кримських гір злиттям двох витоків – Ангари і Кизил-Коби, впадає у Сиваш (у посушливі роки в пониззі пересихає). На Салгирі споруджено кілька водосховищ і м. Сімферополь.

Таври – основне населення гірських і передгірних районів Криму у І тисячолітті до н. е. Від їхнього найменування походять назви Кримського півострова Таврида, Таврика, Таврія. Основним заняттям таврів-горців було скотарство. В долинах річок таври займалися землеробством, у прибережних районах – рибальством. У них були розвинені гончарство, прядіння, ткацтво, обробка дерева, кістки, металів і каменю. В першій половині І тисячоліття до н. е. таври жили невеликими родами, перебуваючи на ступені патріархально-родового ладу. Їм вдавалося зберігати незалежність у боротьбі проти Херсонеса і Боспорської держави, але в кінці II ст. до н. е. вони потрапили під владу Понтійського царства. За середніх віків таври становили один з компонентів мішаного населення південного Криму.

В гаремі єврейського царя Соломона нараховували тисячі жінок і в той же час цей «найбільш багатошлюбний єврей в історії» укладав чимало шлюбів з іноземними принцесами, ще й устиг написати шедевр у галузі еротичної любові, на віки прославлену «Пісню пісень»!

Ритон – глибока конічна або у вигляді рогу посудина з однією ручкою чи й без неї. Призначалися для пиття або відправлення деяких ритуалів. Окремі зразки мають отвір у нижній частині, що закривався пальцем до визначеного моменту церемонії. Часто виготовлялися з коштовних металів, мали вишукану форму. В основі форми ритонів лежав ріг. Поширені в багатьох народів, особливо в кочовиків.

Ак-Мечеть – колишня (до 1925) назва міста Кзил-Орди, у 1853–1922 роках – Пєровськ.

Білогірськ – до 1945 року – Карасу-базар, місто Кримської області, райцентр, лежить на річці Біюк-Карасу, за 43 км від Сімферополя.

У ХIX ст. один з курганів, що в Звенигородському районі Черкаської області (рубіж ІV – ІІІ ст. до н. е., дата підтверджується грецькою монетою) розкопував польський археолог професор Готвальд Осовський, там виявилося багате жіноче поховання, речі з якого нині знаходяться у Краківському музеї.

Як, між іншим, і Пантикапея. Дві з половиною тисячі років тому, в часи скіфів, в Криму виникло так зване Боспорське царство, засноване грецькими колоністами. Існувало воно майже 10 століть і пережило розквіт і занепад Давньої Греції, могутність Римської імперії, Велике переселення народів. Столицею було місто Пантикапей, залишки якого досі зберігаються в районі Керчі, які не одне десятиліття «успішно» розграбовуються, адже грошей на охорону розкопок у влади немає. Як завжди.

Ганг – можливо, від гана, за Словником Б. Грінченка, «порицаніе, безчестіе, поношеніе, стыдъ». І приклад: завдати, зробити гану – «хулить, охулить».

Під Євпаторією здіймався курган Чаян з багатим похованням. Його розграбували на початку минулого століття. Найбільш значні скарби потрапили до одного селянина (він їх, власне, й знайшов) і пролежали в доморощеного «археолога» 30 років. Коли йому врешті знадобилися для чогось значні суми, він продав скарби євпаторійському купцеві, а той – відомому одеському колекціонерові старожитностей Гохману. Вже в дореволюційні роки він зумів їх вивезти до Німеччини – разом із майже вагоном антикваріату! Оскільки покупці остерігалися аби попастися на підробках реліквій, Гохман розпродував їх частинами. З часом коштовності почали переходити з рук в руки, доки й не загубилися в приватних колекціонерів. Дещо все ж з роками «випливло». Так золота обкладка піхов меча скіфського царя нині зберігається в зібраннях нью-йоркського музею «Метрополітен». Її – як і інші речі, вивезені з України, можна тепер побачити хіба що на фото, що було зроблене на початку минулого століття.

Салтівська культура (с. к.) – археологічна культура VIII–X ст., що виникла у племен Хозарського каганату під час переходу їх до осілості і формування в них феодальних відносин. С. к. вперше було виділено 1900 р. Назва походить від с. Верхнього Салтова (тепер Вовчанського району Харківської області), де було виявлено катакомбний могильник цієї культури. С. к. (відомо понад 300 пам’яток) поширена в басейні Сіверського Дінця і Дону, на Пн. Кавказі та в Приазов’ї, в передгір’ях Уралу на сер. Поволжі, в Криму, на території Молдови, Румунії, Болгарії тощо.