Валентин Чемерис - Сини змієногої богині

А ось під Керчю теж міститься місто мертвих скіфських царів. Саме там, де гробниці скіфської знаті із скарбами всесвітнього значення виявили в курганах Патініоті, Куль-Оба, Юз-Оба, Темір, біля Німфея, Ак-Буруна, селища Леніно (Сім Колодязів), села Іллічеве, Ленінське (пролетарський вождь навіть між скіфами заплутався), Зелений Яр, Пісочне, Багерово, Завітне, у низці могил «Три брати» села Вогники.

А, можливо, ймення кургана походить від назви тюркомовного племені огузи в Центральній і Середній Азії? На початку VII ст. в складі Тюркського каганату виник племінний союз токуз-огуз (буквально: дев’ять огуз). У IX ст., коли огузів витіснили киргизи, вони переселилися на територію сучасного Сінцзяну (КНР), де назва огуз поступово витіснилася етнонімом «уйгур».

Але частина огузьких племен переселилися в південні степи України (в літописах відомі під ім’ям торків). Друга частина їх, очолена сельджуками, завоювала країни Передньої Азії. Огузи відіграли важливу роль в етногенезі туркменів, азербайджанців, турків, а також гагаузів і каракалпакців. Та й у Київській Русі під ім’ям торків залишили політичний слід, коли селилися серед русичів – згадаймо хоча б на Волині місто Торчин.

При розкопках Товстої Могили за два тижні був знятий курганний насип, висота якого 8,5 м. Це 15 тисяч кубометрів землі. Щоб перевезти її, потужним КРАЗам знадобилося б здійснити три тисячі рейсів. Скіфи ж цю землю возили з річки Солоної, що за 5 км від кургану, і робилося це виключно з естетичних міркувань – щоб не зіпсувати довколишній ландшафт.

В однім з курганів знатного скіфського воїна знайшли амфору, у яку входило біля 150 літрів вина – певно, в потойбічному світі він збирався по першому розряду бенкетувати. Біля амфори й закуска – на блюдах лежали чималий окіст бика і баранячий бік. А поруч акуратно складені поліна – щоб було чим на тім світі те м’ясо на закуску зварити! (Навіть залишки часника знайшли археологи!)

1999 року Державний комітет зв’язку України порадував філателістів серією з чотирьох поштових марок «Золото скіфів», до яких увійшли: накладка гориту з Мелітопольського кургану, вепр з Хоминої Могили (м. Орджонікідзе Дніпропетровської області), лосеня з кургану, що знаходився неподалік м. Ромни Сумської області, та пектораль з Товстої Могили, що її досліджував Борис Мозолевський біля м. Орджонікідзе Дніпропетровської області.

На штемпелі «Перший день» зображена змієнога богиня Апі, за Геродотом, родоначальниця скіфів. (Правда, на конверті «Перший день» частину пекторалі обрамляють… половецькі кам’яні баби, які якщо й мають до скіфів відношення, то хіба те, що колись стояли на скіфських курганах Причорномор’я, але в часі віддалені од скіфів на добрі півтори тисячі років!)

Пектораль (від лат . pectoralis – нагрудний) – дорогоцінна металева нагрудна прикраса, що її носили як ознаку влади фараони, єврейські первосвященики, римські сановники. Була відома у скіфів, носіїв давніх культур Америки.

Яхненко К. Знахідка століття // Українська культура. – 1996. – № 6.

Найкращими творами мистецтва сарматів є золоті вироби ІІ ст. до н. е. – І ст. н. е. із станиці Сєвєрської та з кургану Хохлач, прикраси ІV–VІ ст. до н. е. з могильника Суук-Су (Крим).

У ІІІ – в середині ІV ст. до н. е. зникли трипільські протоміста – внаслідок кризи, викликаної глобальними кліматичними умовами, що поступово підірвали сільську економіку трипільців.

Фалари – круглі або овальні напівсферичні бляшки – прикраси кінського спорядження.

Тиса – ліва, найбільша притока Дунаю. Тече в Закарпатській області України, в Угорщині і Югославії, частково в Румунії та Чехії. Утворюється злиттям річок Білої Тиси та Чорної Тиси на південно-східних схилах українських Карпат.

Сармати перев’язували міцним кільцевим джгутом голівки своїх дітей, від чого черепи їхні, як вони виростали, ставали видовженими, овальними – на смак сарматів, це було вельми красиво і вишукано – мати таку яйцеподібну голову. А втім, у кожної епохи, не кажучи за народи, свої уявлення про красу.

До речі, назва від скіф. пораута (ще одне скіфська уціліле слівце!) – «бурхлива вода, бурхлива річка» – так скіфи називали Прут за характер течії.