Валентин Чемерис: Сини змієногої богині

На російській Півночі існує (існувала?) легенда про оленят, які народжуються на небі. Її ще у ХІІ ст. записав новгородський літописець. Хоча легенди про священних оленів та про жертвоприношення, пов’язані з ними, збереглися у багатьох народів. (Наприклад, гуцули на писанках зображували двох оленів серед зірок). Взагалі ж культ оленів ховається в прадавній давнині. Як свідчить одна з первісних легенд, десь на краю світу, у моря-океана біля самого сонця дві жінки-прародительки з оленячими рогами випускають у небо оленят – на споживок людям та звірам.

Менгір (від бретон . men – камінь і hir – давній) – неотесаний довгастий камінь, поставлений вертикально. Один з видів мегалітичних споруд. Бувають 4–5 і більше метрів заввишки. Інколи менгіри становлять довгі алеї чи кільцеподібні огорожі.

Споруджувалися за часів міді-бронзи і, можливо, були пов’язані з культом мертвих. За іншою версією – це первісні обсерваторії, пункти для спостереження за небесними тілами.

Геній – у римлян добрий дух, хранитель людини (його часто ототожнювали з грецьким демоном). Вважалося, що геній формує характер людини і супроводжує її все життя. Але допомагає тільки чоловікам (захисницями жінок були особливі духи юнони). День народження римського громадянина вважався як свято в честь його Генія і в такий день Генію приносилися безкровні жертви. В народних віруваннях генія часто уявляли у вигляді змії. В мистецтві він зображувався крилатою істотою.

Гіпербореї – в грецькій міфології народ, який живе на Крайній Півночі, «за Бореєм». Один з небагатьох народів, близьких до богів. Блаженне життя супроводжується у гіпербореїв піснями, танцями, музикою та бенкетами, одне слово – вічні веселощі.

Навіть смерть до них приходить як бажана, як та, котра позбавляє їх від перенасичення життям, і вони, випивши до дна чашу радощів, спізнавши всі насолоди, кидаються зі скелі у море.

Ми не знаємо, як йменували їх кіммерійці, скіфи чи сармати (чи ще раніше племена кам’яного віку, епохи міді-бронзи та заліза), а ось ближчі до нас (у часі) половці називали їх «балбал», що по-тюркськи означає ідол, себто статуя, що зображує бога (божка). Руські літописи, дещо переінакшивши «балбал», писали «болван». (В «Слові о полку Ігоревім» згадується «тмутороканський болван»). В народі ці статуї й понині називаються – теж, мабуть, за співзвучністю з «балбал» – бабами.

В сучасній українській мові бовван – божок. А ось болван – лише у значенні «дерев’яна форма для розправлення капелюхів, париків» тощо та болванка – «злиток сталі, шматок заліза для якого-небудь виробу».

Нині термін «ідол» вживається у значенні «той, кого обожнюють, перед ким схиляються, кому служать» – не перевелись іще ідолопоклонники та ідоловірці.

Якось українське телебачення в новинах передало сюжет про те, що останнім часом почастішали крадіжки прадавніх статуй, званих «кам’яними бабами», які ще де-де вціліли. Злочинці викрадають їх, тисячолітніх вартових наших степів – скіфських, сарматських чи половецьких кам’яних баб і продають – кожна оцінюються в кілька тисяч доларів – а багаті покупці потім прикрашають ними свої дачі.

Більш детальніше про «кам’яних баб» в повістях автора «Камінний чоловік на Дінці», «Дике поле», оповіданнях «Проводжали половецьку бабу» та в інших історичних творах, в романах «Ольвія», «Смерть Атея» чи, скажімо, в деяких частинах книги «Сини змієногої богині», зокрема в розділі про розкопки скіфського кургану Чортомлик.

Мезоліт, 10 – 7 тисяч років тому, – епоха кам’яної доби, що була перехідною між палеолітом і неолітом. За мезоліту сімейно-родові общини жили в легких куренях і напівземлянках; займалися рибальством, збиральництвом і мисливством. У той час поширилися лук і стріли та плоскі гарпуни з рогу благородного оленя.

Петрогліфи – те саме, що й наскельні зображення.

Слід розрізняти, що гривна (шийна прикраса) у східних слов’ян переважно жіноча прикраса, мала вигляд металевого обруча; у вождя – знак гідності, нагорода. Відома в різних народів з часів бронзового віку; гривни були бронзові, срібні, золоті або залізні, а гривня – зливок срібла, що був грошовою і ваговою одиницею в Давній Русі. Гривні були різні – київська, чернігівська, новгородська, литовська тощо. В XIII ст. з’явився зливок, що дістав назву карбованця і в XV ст. витіснив з обігу гривню. Відновлена як грошова одиниця вже в незалежній Україні.