Валентин Чемерис - Ваші пальці пахнуть ладаном

«Ніхто не смів навіть кашлянути, коли вона співала «Віють вітри, віють буйні…», а потім «Стоїть гора високая…» і неслися до людей невидимі струми чогось великого і прекрасного, будили закам’янілі душі. Люди оживали, світліли, а пісні «Ой, не світи, місяченьку» вони вже самі підспівували. А що творила з ними іскрометна «Гандзя»! Вона вихором уривалася в серце кожного, з’єднувала їх в єдине братерство – і несла в далину, в рідну Україну. (Це розповідається, як українці слухали співачку далеко за межами рідної землі.) Дивний голос манив, кликав туди, до світла, до радості, пробуджував у безправних рабів надію, що й вони, вчорашні з діда-прадіда хлібороби, перетворені безчесною державою в лісорубів та сплавників деревини, коли-небудь побачать своє рідне голубе небо, свою землю. І надійде ще час, коли згинуть їхні поневолювачі і комендатура, і карцер з цементною підлогою. На сумних обличчях з’являлися посмішки, сміх і навіть коли чорна тарілка вмовкала, увесь барак був у полоні Оксаниних пісень. І чий-небудь голос починав свій концерт. До півночі в однім бараці співали «Там, де Ятрань круто в’ється…», у другому – «Нащо мені чорні брови», у третьому танцювали «Гречаники». Співали, забуваючи про гавкіт вівчарок. Але про ці заслані хори, які виконували за ніч ледь чи не весь репертуар українських народних пісень, вона вже ніколи не дізнається» – з Інтернет-видання.

Кажуть, Пушкін завжди уважно прислухався до чуток, історій, пересудів… Можливо, й справді до них варто прислухатися – і у випадку з Вірою Холодною, і у випадку з Оксаною Петрусенко… Це про них мудрою людиною колись було сказано: вони залишаться з людьми, навіть тоді, коли самих їх на землі не буде, адже вони підкорили час…

Це в одній із газет з’явилася така рубрика.

«На жаль, економічні негаразди останніх місяців, – пише далі цитоване видання, – змушує багатьох переглянути плани і відмовитись від відпочинку за кордоном. (А може, це й добре? Хоч свій край пізнаємо завдяки кризі! – В. Ч. ) Але не варто надто драматизувати ситуацію. Увесь світ нині переглядає свої вироблені звички. Люди відмовляються від одно-двотижневих мандрівок з авіаперельотами і багатозірковими готелями на користь коротких, але зате бюджетних поїздок на поїздах і автобусах із зупинками у 2 – 3-зіркових готелях. Сприймемо цю тенденцію і ми. Адже швидше всього, ви подивилися далеко не все цікаве в межах України…»

І далі редакція пропонує – завдяки кризі, тут їй треба вочевидь поставити плюс, – десяток українських знаменитостей, де варто побувати хоч раз за життя.

Справді-бо, завдяки кризі, що звузила наші зарубіжні поїздки – галопом, між іншим, по європах! – ми нарешті можемо ближче пізнати рідну країну з дорогим йменням Україна, у якої є що відвідати і є на що подивитися. Це хоча б дендропарк «Софіївка» в Умані, в Ужгороді можна подивитися – весна ж бо, – як цвіте сакура, а вона там цвіте-красується чи не по всьому місту; чи відвідати Кам’янець-Подільський – Стара фортеця, башта Кармалюка, костьол з… мінаретом, Старе місто, ріку Смотрич, красивий каньйон, міст «Лань, що біжить».

А Мукачево, а Львів, а Вилково з його каналами і пташиним царством, Білгород-Дністровський, знаменитий і загадковий Карадаг у Криму на Чорному морі, Асканія-Нова із неповторною саванною, а…

Так-так, Одеса.

Розділ зветься «Посидимо з Утьосовим».

«Якщо ви жодного разу не були в Одесі, звичайно, початкове знайомство з нею треба почати з Дерибасівської. Не те щоб вона являла собою дещо особливе: малоповерхові старовинні споруди, як на Подолі, кафе під відкритим небом. Просто вона знаходиться в серці міста, і від неї «струмками» до моря стікають всі інші цікаві вулиці. В Одесі не заблудитесь: у центрі на перехрестях стоять показники з назвами вулиць. Спускаючись по Дерибасівській, ви дійдете до Опери (увечері вона щохвилинно змінює свій колір), а там вже рукою подати до Приморського бульвару, пам’ятника Дюку і Потьомкінських сходів, що ведуть на Морвокзал. Там приєднаєтесь до прогулянки на катері уздовж берега (50 гривень). Потім підніметесь в місто фунікулером. Описану вище частину Одеси ви «засвоїте» за півдня. Після обіду можна побродити по колоритних одеських двориках, посидіти в кафе, сходити на виставу в дельфінарій «Немо».

Другий день присвятите екскурсіям. Для цього зверніться в екскурсбюро біля залізничного вокзалу. Вибір у вас такий: оглядова, «Одеса кримінальна», «Літературна Одеса», поїздка в катакомби (все по 50 – 100 грн). Або від автостанції «Привоз» відправитесь в аквапарк «Посейдон» – 60 грн за 3 години…»