Валентин Чемерис - Ваші пальці пахнуть ладаном

Згадується і пам’ятник Леоніду Утьосову – на бронзовій лавочці він сидить у Міському саду…

Хто ж проти того, аби посидіти в Одесі з Леонідом Утьосовим!

Жаль, але екскурсійний маршрут чомусь так і не запрошує бажаючих відвідати в Одесі вулицю Преображенську, що неподалік Спасо-Преображенського собору, у якому відспівували загадкову і досі незбагненну, а відтак і таємничу зірку «Великого німого»…

Вона стоїть на Преображенській, неподалік того місця, де колись був фасадний флігель дому Папудових, у якому урвалося її трагічно коротке життя, як спалах блискавки під час літньої грози; стоїть у повний зріст на постаменті, що символізує сцену.

Молода і гарна, струнка й приваблива в широкополому капелюсі і довгому платті, що його злегка підтримує правою рукою…

Біля її ніг – себто на сцені, – лежать відлиті з бронзи квіти.

Ви покладете до них свої квіти – і бронзові, й ваші, – вони спалахнуть у промінні сонця, як живі…

І здається тоді, що й сама «королева екрана», померши в лютому 1919 року, насправді жива. І ось-ось зійде з постаменту, що символізує сцену…

Вона прожила у цьому, як прийнято казати, не кращому світі (а хіба є для людей планети Земля інший, кращий світ?) 26 років, 6 місяців і 7 днів…

26 років, 6 місяців і 7 днів…

За віковим періодом життя людини, юнацький вік (перед тим був підлітковий) у хлопчиків і дівчаток триває до 17–21 року.

А потім починається зрілий (І період) вік – у жінок з 21 до 35 років. Другий період 36–55 років.

Віра Холодна лише завершила підлітково-юнацький вік (20 років) і розпочала зрілий…

Тільки-но стала на його поріг.

І мав він тривати ще 30 років – аж до 60–75 років.

(За даними ООН старість наступає після 75 і триває до 89. А після 90 років – довгожителі. «Мда-а… – пригадується, подумалось автору, як на його обрії замаячила та дата. – Старість починається у сімдесят п’ять?… Поскупішала ООН. Могла б віднести початок старості і далі… Хоча б на вісімдесят п’ять років…»)

А з 25 років починається функціональний розвиток мозку і залежить він від самої людини.

Чим більше вона пізнає, запам’ятовує, думає, тим краще функціонує мозок. Недарма ж всі великі відкриття здійснюються приблизно в 33–35 років.

Її ж не стане у 26 років, 6 місяців і 7 днів – до великих відкриттів, які вона ще мала здійснити, їй не вистачило якихось десяти років. Вона тільки-но мала розпочати зрілий вік, ще залишаючись у душі підлітком-юнкою…

«О юносте моя!.. – вигукне Володимир Сосюра, ніжний лірик. – Як юнка чорноброва, всміхнулась ти мені, і зір твій одсіяв…»

І зір твій одсіяв…

…І суть не в тому, що людина в такому віці ще дуже мало пожила (що так), власне, й не розпробувала, що ж воно таке за штука – ЖИТТЯ, а в тому, що в такому віці людина перебуває на стрімкому злеті – як птах, який вперше здіймається в небо на вільному вітрі, і перед ним стелеться огром неміряного обширу, коли життя не встигає ще набриднути, коли ще не гніздиться в душі песимізм за безцільно прожиті роки, і людина ще не стомлюється і не втрачає світлого оптимізму і віри у краще завтра, що чекає її о-он за тим обрієм; коли все здається прекрасним, радісним, омріяно-щасливим (що так і є), а зневіра й занепад прийдуть через десятиліття (та й то – не до всіх), як і болючі пошуки сенсу життя і відповіді на вічне запитання, на яке так трудно знайти відповідь: для чого я жив?

Для чого живу?

Для чого будую повітряні замки, коли все одно наприкінці життя їх доведеться залишати і відправлятися на той світ y тому, у чому мама тебе народила…

Все це прийде пізніше [18] Першими від цієї зневіри починають страждати ті, хто знаходиться на передньому краї, хоче ощасливити людство і зробити його кращим – творчі люди. Марк Твен, наприклад, під кінець свого бадьорого життя геть втратив святу віру в прогрес, в розумний початок життя і з колись життєрадісного юнака перетворився на гіркого песиміста: «Бог – зло, світобудова – бездуховний механізм, людина – іграшка долі!» Це ж треба колишньому оптимістові дожитися і дописатися до такого! Чи, скажімо, О’Генрі. У його новелах фінали завжди щасливі – мудрий щасливий випадок приходить на допомогу його героям, позбавляє їх сірої одноманітності, безпросвітних буднів, натомість заряджаючи вірою й оптимізмом. В його новелах щось різдвяно-щасливе, філософія всеперемагаючого добра з утвердженням існування того, що ніколи не збувається… Але сам письменник швидко впав у стан глибокої душевної депресії, ні у що більше не вірив, перестав писати, майже нічого не їв, але багато пив і помер у лікарні для бідняків на сорок восьмому році свого життя – колись такого бадьорого… (встократ щасливіші ті, до кого це так і не прийде!), а тоді… Коли тобі 26 годочків – усього лише! – і стрімкий злет, і весняний запашний і тугий вітер у твоїх молодих крилах, здатних підкорити будь-яку висоту, а навколо неміряний огром неміряного життя, того життя, що в твої молоді літа тобі справедливо здається вічним, адже ти ніколи не повіриш, що врешті-решт помреш, бо ти сам собі здаєшся вічним, і так має бути.