Валентин Чемерис - Ваші пальці пахнуть ладаном

… Я все пригадую як у моєму дитинстві в село заскочила вантажна автівка – т. зв. «полуторка» (себто півторатонка) і привезла кіно задарма…

І ще пам’ятаю, як на екрані з’явилася гарна-гарна молода жінка, з очима, що від них не можна було одірватися.

Вчителька, яка сиділа збоку мене на ослоні (його завбачливо винесли з хати для такої категорії глядачів) раптом сплеснула руками й вигукнула (навіть згадавши Бога, що було рідкістю для вчителів):

– Боже!.. Та це ж… Це ж Віра Холодна! Сама Віра Холодна, королева екрана!..

Сказано ж бо на віки:

«Її пам’ятають досі тому, що більше таких не було.

Не було – щоб і розумна, і красива, і чиста, і талановита, і щаслива, і усіма любима…»

І що з того, що з матеріальних свідчень її існування на цій землі залишилося лише декілька десятків метрів затертої плівки…

Що з того, як на тій плівці виринають ніби з небуття проникливо-зворушливі, чарівні очі ВІРИ ХОЛОДНОЇ…

Київ, 2010

Кінорежисер О. Бортко живе й працює в Москві (найзнаменитіший його фільм – «Тарас Бульба»). З інтерв’ю кінометра:

– За Україною нудьгуєте?

– Звичайно! Все моє дитинство і юність минули тут. У Києві живуть мої друзі. А які тут дівчата! Якби я один ходив по Хрещатику, то там залишилась би протоптана мною стежка… Коли мені дзвонять друзі і скаржаться, що Київ, мовляв, споганів, я приїжджаю і завжди вражено дивуюсь: та він ще кращим став! Таке це дивне місто – як його не псують, а він все гарніший… І все так само правий – вічно правий і вічно буде правим, – Микола Васильович Гоголь: рідко який птах долетить до середини Дніпра!..

«Слепые украинские КОБЗАРИ (виділення моє. – В. Ч. ) с сивыми чубами и усами КРУТИЛИ РУКОЯТКИ СВОИХ КОБЗ…» Тут О. Вертинський дещо у своїх спогадах за давністю часу плутає. Річ у тім, що кобзи не мали рукояток, які кобзарі мусили крутити під час гри. Ручку має інший струнний щипковий музичний інструмент – ліра. Це т. зв. колісна ліра (виконавці на ній називалися лірниками), у дерев’яному корпусі якої встановлено колесо, яке через отвір у деці торкається струни, а обертаючись за допомогою рукоятки, воно примушує звучати струни.

Борис Путята на той час був відомим актором, який грав Наполеона. Незважаючи на негативний відгук його про юного Вертинського («Що це ще за гаркавий?… Геть!»), вони з роками, коли «гаркавий» зробиться знаменитим, стануть друзями.

За іншою легендою (радше анекдотом, правдивим) Микита Сергійович Хрущов (а саме про нього йде мова) сказав свою знамениту погрозу віце-президенту США Ніксону, коли той під час візиту до Москви оглядав експонати американської виставки в Сокольниках. Перекладач витлумачив тоді фразу дослівно: «Ми вам ще покажемо матір Кузьми!..»

Це той незабутній Микита Сергійович, який обіцяв у 1961 році на XXII з’їзді КПРС, що «нинішнє покоління радянських людей буде жити при комунізмі», гарантував, що до 1980 року матеріально-технічна база комунізму буде збудована, і кожен отримає за потребами, а візьмуть з нього лише по його можливостях. Жаль, ідея була гарна… І все ж, саме він, незабутній Микита (як його звали в народі), першим обнародував злодіяння Сталіна, відкрив космічну еру Радянського Союзу, почав масово будувати житло (хрущовки), завдяки чому мільйони громадян з підвалів, бараків і комуналок отримали окремі квартири з газом і гарячою водою – теж немало.

Ходили чутки, що Станіславський був небайдужим до жінок. Особливо до гарненьких актрис. (Відоме його захоплення дружиною А. П. Чехова, актрисою Ольгою Кніппер-Чеховою, про що «доброзичливці» навіть застерігали Чехова.) Тож ходили чутки, що він захопився й Вірою Холодною. Сам же Костянтин Сергійович, попри все, завжди оберігав своє сімейне вогнище і завжди був вірний – з його слів – дружині Марії Петрівні. Зізнавався, що до інших жінок він ставиться насторожено. Гм-гм… Але збереглося його щире – будемо вважати, що щире, – зізнання: «У цьому відношенні (вірність своїй дружині, сім’ї) – я егоїст. Ще захопишся, покинеш дружину, дітей»

Пуща - Водиця – дачно-курортна місцевість на північній околиці Києва (Подільський район), з 1981 року – селище міського типу. Назва від слова «пуща» (густий важкопрохідний ліс) і назви річки Водиця. Відома з XI століття як місце княжих ловів (полювання). У 1724 році там було створено лісове господарство, у 1890-х міська дума заснувала дачне селище. Нині в Пущі-Водиці біля 40 санаторіїв, будинків відпочинку, дитячих таборів. До селища примикає Пуще-Водицький ліс (більше 30 тис. га), на території – парк. Перша трамвайна лінія до Пущі-Водиці прокладена у 1904 році.