Валентин Чемерис - Ваші пальці пахнуть ладаном

«І – насамкінець.

Хоча, мабуть, з цього і треба було мені починати свій лист до Вас. Затрималася з відповіддю по причині хвороби. Нарешті я видужала, зіп’ялась на ноги і відразу ж помаленьку та потихеньку дісталася Покровського жіночого монастиря. До Неї, до Мотрони Московської, що для люду просто Мотронушка – з’їздила, як Ви й прохали.

А їхати до Неї так (на всяк випадок, Вам повідомляю): станція метро «Таганська», прямувати в бік однойменного торгового центру. Праворуч буде тролейбусна зупинка, біля якої продають квіти. Там все потопає у квітах, і майже кожен (кожна) там з квітами, Це ті, хто йде до Мотронушки.

Звідти дві зупинки на будь-якому тролейбусі, і ось уже стіни Покровського жіночого монастиря. Люду там! І всі йдуть до Неї – за утіхою, за зціленням, за надією…

…Коли їй було 14 років, зустрілась вона зі святим Іоанном Кронштадтським. [17] Іоанн Кронштадтський (Іван Ілліч Сергієв – 1829, Архангельська губернія – 1908, Кронштадт) – священик Православної Російської церкви, протоієрей, настоятель Андріївського собору в Кронштадті, проповідник, духовний письменник. На пожертвування щоденно годував тисячу жебраків. Заснував «Дім працелюбності», при якому була школа, церква, майстерні та притулок. У своєму селі заснував жіночий монастир, збудував великий кам’яний храм, а в Санкт-Петербурзі спорудив монастир, у якому і був по смерті похований. У 1990 році канонізований Руською Православною церквою як святий праведний Іоанн Кронштадтський. Після закінчення служби він попросив народ розступитися перед дівчиною і сказав: «Ось іде моя зміна – восьмий стовп Росії». Він передбачив служіння Мотрони руському народу під час гонінь на Церкву.

Ще в дитинстві Мотрона передбачила революцію, коли «будуть грабувати, розорювати храми і всіх підряд гнати». Образно вона показувала, як будуть ділити землю, аби тільки захопити собі зайве, а потім всі кинуть землю і побіжать хто куди. Якось запитали Матінку: «Як Господь допустив стільки храмів зруйнувати?» Вона відповіла: «Тому що віруючих буде мало. Народ під гіпнозом, сам не свій, страшна сила вступила в дію. Раніше люди ходили до храмів, носили хрест, і дома були захищені образами, лампадами. Мені вас шкода, доживете до останніх часів. Життя буде гіршим і гіршим. Тяжким. Прийде час, коли перед вами покладуть хрест і хліб, і скажуть: вибирайте! Якщо народ не кається, то гине і зникає з лиця землі. Моліться, просіть, кайтеся! Господь вас не залишить і збереже землю нашу».

Свою смерть Мотрона передбачала зарані. Три дні вона приймала усіх без обмежень, пособорувалась, причастилася. Відспівати себе веліла у храмі Ризоположення на Донській вулиці. Кончина стариці настала 2 травня 1952 року. На її могилі люди по вірі отримували зцілення, здійснювалися чудеса…

Блаженна передбачала, що після її кончини «на могилку мою буде мало ходити людей, тільки близькі, а коли й вони повмирають, запустіє моя могилка, хіба хто зрідка зайде… Але через багато років люди дізнаються про мене і підуть натовпами за допомогою у своїх бідах і з проханнями помолитися за них Господу Богу, і я всім буду допомагати і всіх почую».

А заповідала поховати себе на Данилівському кладовищі, аби «чути службу». Там знаходився один з небагатьох діючих московських храмів, і вже тоді – під час поховання – люди дізналися про неї, як про угодницю Божу.

Ще перед смертю вона казала: «Всі, всі приходьте до мене і розповідайте, як живій, про свою скорботу, я буду вас бачити і чути, і допомагати вам». А ще Матінка казала: всі, хто довіряє себе і життя своє її ходатайству до Бога, спасуться. «Всіх, хто звертатиметься до мене за допомогою, я зустрічатиму при їхній смерті, кожного».

Ще тридцять років тому її могилка на Данилівському кладовищі стала одним зі святих місць православної Москви, куди приїздили люди з усіх усюд і навіть з-за рубежа зі своїми болячками і лихами. Мотронушка – так ласкаво називають її всі. Вона й нині, як і за життя свого, допомагає людям. Це відчувають всі, хто з любов’ю і вірою прохає її про заступництво і клопотання перед Господом, до Якого блаженна стариця має велике дерзновення…

Увечері 8 березня 1998 року в Неділю Урочистостей Православія, гріб з чесними останками стариці Мотрони в супроводі патріарха Московського і Всія Русі та багатьох архієпископів був доставлений у Донський монастир і в храм во ім’я преподобного Симеона Стовпника. У Покровському храмі Свято-Данилівського монастиря на аналої була покладена частинка гробу блаженної Мотрони. Того ж дня гріб з чесними останками блаженної Мотрони був відправлений до Покровського жіночого монастиря, там його врочисто зустріли при дзвонах ігуменя Феофанія і сестри обителі.