Валентин Чемерис - Ваші пальці пахнуть ладаном

Відтоді й понині туди йдуть і йдуть люди – Руська Православна церква зарахувала блаженну Мотрону до лику святих.

З чим люди йдуть до гробу блаженної Мотрони?

Зі звичайними бідами: невиліковна хвороба, втрата чогось, нелади у родині, нещаслива любов, втрата роботи, гоніння з боку начальства. З різними житейськими проблемами і клопотами. Мотронушка вчила нікого не засуджувати. «Навіщо засуджувати інших? Думай про себе частіше. Кожна овечка буде підвішена за свій хвостик. Що тобі до інших хвостиків?»

І всі шепочуть молитву, звернену до блаженної стариці Мотронушки:

«О блаженна мати Матроно, душею на небеси пред Престолом Божиим предстоящи, телом же на земли почивающи, и данною ти свыше благодатию различныя чудеса источающи. Призри ныне милостивным твоим оком на ны, грешныя, в скорбех, болезнех и греховных искушениих дни своя иждивающия, утеши ны, отчаянныя, исцели недуги наши лютыя, от Бога нам по грехом нашим попущаемыя, избави нас от многих бед и обстояний, умоли Господа нашего Иисуса Христа простити нам вся наша согрешения, беззакония и грехопадения, имиже мы от юности нашея даже до настоящаго дне и часа согрешихом, да твоими молитвами получивше благодать и велию милость, прославим в Троице Единаго Бога, Отца, и Сына, и Святаго Духа, ныне и присно и во веки веков. Аминь».

…Працюючи над докторською дисертацією про джерела російського кінематографа, про епоху «Великого німого», я окремий розділ присвятила Вірі Холодній. Вивчаючи її особисте життя, була дещо засмучена. Що Віра перед смертю так і не побачила Володю, чоловіка свого, не попрощалася з ним. Подумалось мені тоді: Господи, хоч би на тому світі вони не розлучалися і були хоч ТАМ завжди-завжди разом, як любляча пара. У неї ж, крім нього, по-справжньому не було нікого, а в нього, крім неї, теж по-справжньому не було нікого. То чого ж їм навіть ТАМ бути нарізно? Та й померли вони в різний час і в різних містах, далеко одне від одного, тож потойбіччя має їх поєднати. А він помер ще й у відчаї, що жона його розлюбила, замість нього – була у нього така дивинка – вибрала кінематограф. І вирішила я сходити до Покровського жіночого монастиря і помолитися перед гробом блаженної нашої заступниці Мотрони Московської.

Прохала святу Мотрону: поклопочися, наша заступнице, аби хоч на тому світі раба Божа Віра і раб Божий Володимир перебували одне біля одного, жили там одне з одним у злагоді й любові неземній.

Аби хоч там Віруся нарешті приділяла йому увагу…

Може, це трохи й наївно з мого боку, але так хочеться, щоб хоч ТАМ Володя Холодний, який кохав її до безуму, нарешті отримав од Вірусі належну йому увагу, турботу і любов.

– Прохаю тебе, наша заступнице, за рабу Божу Віру і раба Божого Володимира. За життя у цьому світі вони не завжди були в злагоді і разом, хоч і любили одне одного. Тепер вони обоє ТАМ, у Царстві Небесному, тому прохаю тебе, матінко Мотроно, покровительствувати їм, аби ТАМ душі їхні були разом і в любові великій. Хай буде їм ТАМ мир і благодать, і злагода на віки вічні…

Поклала квіти до гробу святої Мотронушки, молилась і все прохала й прохала святу опікуватися Вірою та Володимиром Холодним у ТОМУ СВІТІ, куди кожен із нас, як настане йому час, визначений Господом, прибуде.

Думаю, там вони нарешті будуть разом і вже ніколи-ніколи не розлучатимуться, як то постійно траплялося тут, на землі.

А ще прохала, аби Віруня таки хоч там почула, як говорить нині той «Великий німий», вірною і неповторною королевою якого була вона, Віра Холодна!

…А люди – переважно жінки, молоді й не дуже, хранительки наших сімейних огнищ – йшли до Мотронушки з квітами, молитвами, з численними проханнями допомогти їм у бідах і непереливках їхніх – життя є життя і не завжди воно стелить нам під ноги квіти. І виходили з храму з просвітленими і від того ще гарнішими лицями.

І хоч я ходила просити старицю не за себе та за свої клопоти, яких і в мене чимало, а ходила просити блаженну за Віру Холодну та чоловіка її, коли працювала над дисертацією про «Великого німого», голос якого Вірі так і не вдалося за життя почути, але, зізнаюсь, вийшла я із святої обителі теж із просвітленою душею, вийшла, наче заново на світ білий народившись…»

Мине 21 рік після загадкової («Її отруїли!..» десятиліттями говоритимуть, власне, перешіптуватимуться шанувальники актриси, а нині – за відсутністю цензури, – й писатимуть) смерті Віри Холодної в Одесі у році 1919-му, коли у 1940-му Україна знову заговорить про іншу загадкову смерть широко відомої жінки, співачки Оксани Петрусенко. І теж з набором таких же слів: «загадкова смерть», «дивна смерть», «підозріла смерть, схожа на загибель», «її отруїли» і т. д., і т. п.