Степан Ріпецький - Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)

Січове Стрілецтво визнало потребу закріплення соціяльних здобутків української революції та прихилилося до ідеї революційної форми влади на Україні, установленої волею українського трудового народу, репрезентованого Трудовим Конгресом і Директорією.

Був це одночасно вияв орієнтації на власні сили українського народу, всупереч політичній лінії тодішнього уряду Директорії, зложеного з правих українських угрупувань, та очолюваного Остапенком, який орієнтувався на Антанту. Січове Стрілецтво було наставлене проти союзу з Антантою та проти переговорів з французьким військовим штабом в Одесі, який вимагав від Директорії скасування державної суверенности Української Народної Республіки, та усунення від державного проводу Винниченка, Чехівського і Петлюри. З другого боку, переговори Директорії з французьким штабом викликали недовір'я народних мас до Директорії та були добрим аргументом для большевицької пропаганди.

Хоч Січові Стрільці не раз деклярували своє політичне кредо, то все таки вони заховали засадничо свою аполітичність та не бажали впливати активно на вирішування державних справ. Але голос Січового Стрілецтва та його опінія – усе були поважним, авторитетним чинником, що формував тодішню політичну думку. Представники Стрілецької Ради висловлювали офіційно свою опінію в засадничих справах державної політики під час різних нарад, скликуваних урядом, на які їх усе запрошували. Вони усе солідаризувалися з лінією зовнішньої і внутрішньо-державної політики тих політичних партій, що заступали тоді більшість трудового населення України. [228] [225] Заяви Е.Коновальця і А.Мельника на політичних нарадах в місяцях лютому-травні 1919 р. Диви: І.Мазепа. Цитов. твір І., стор. 109,154.

Тодішній міністер пропаганди при уряді Директорії УНР, Никифор Григоріїв, стверджує зовсім виразно існування авторитетної політичної опінії Січового Стрілецтва. Він подає, що після відступу Директорії до Винниці, коли українська революція найшлася в трагічному становищі і постало питання: з ким іти? самим, чи з народом? з комуністами, з поляками, чи з Антантою? – тоді вирішальну ролю відогравали Січові Стрільці, хоч самі, як вояки, в політику не втручалися. [229] [226] Н. Григориїв. Спогади про В.К.Винниченка. «Українські Вісті», Ульм, з 13 травня 1951, ч. 38.

Згадана вище т. зв. Проскурівська Деклярація не була проголошена Командуванням СС, ані окремими особами з-поміж Січового Стрілецтва. Вона була політичним актом особливої інституції, створеної Стрілецькою спільнотою, а саме, багато разів уже згадуваної вище, т. зв. Стрілецької Ради, яка від початку існування формації Січових Стрільців була їх властивим проводом і відповідальним репрезентантом.

На цьому місці треба дещо сказати про цю дуже важну, керівну інституцію Січового Стрілецтва.

Подумана в січні 1918 р., як дорадча колегія Команданта – Стрілецька Рада стала в процесі праці і боротьби СС вирішним органом Січового Стрілецтва в усіх засадничих і важливих справах, а зокрема в справах ідеологічного, політичного та організаційного характеру.

Вона складалася з Команданта Січового Стрілецтва, із старшин, що займали вищі командні становища, а також із кооптованих старшин. Кількість її членів виносила спершу сім, а пізніше до п'ятнадцяти старшин. Стрілецька Рада відбувала формальні засідання, на яких основно обговорювано справи, що були на денному порядку, та які вирішувано шляхом голосування, або взаємного узгіднення думок.

Опінія і постанови Стрілецької Ради обов'язували Стрілецьке Командування. Усі засадничі справи, що торкалися основ та методів організації Січового Стрілецтва та його існування, усі справи політичного значення, усі важливі проблеми внутрішнього організаційного характеру та питання зовнішньої репрезентації, а навіть деякі справи чисто військового характеру – не рішав сам Командант СС, а передавав їх на вирішення Стрілецької Ради. Стрілецька Рада вирішувала також згадані справи з ініціятиви своїх членів. Цілий ряд політичних та зовнішньо-репрезента ційних функцій виконував Командант СС на виразне доручення Стрілецької Ради.

Існування побіч властивого Командування формації СС такого керівного органу як Стрілецька Рада – видається на перший погляд ненормальним явищем, що суперечить духові та загальним принципам організації армії. Та в дійсності так не було.