Степан Ріпецький - Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)

Під Гребінкою зав'язався кривавий та завзятий бій. Повстанці Хименка наступали великими масами, в кількох розстрільних, не зважаючи на великі втрати. В загрозливім моменті, коли повстанчі відділи підходили вже під саму станцію та оточили її з усіх сторін, курінь Січових Стрільців зірвався до приступу на багнети і примусив ворога відступити. У наступ пішли також гармаші як піхотинці. Січові Стрільці втрималися в тім нерівнім бою перевагою своєї ідеї, дисципліни та вояцьких якостей. Був це добре вишколений та досвідчений білоцерківський курінь, під проводом давніх, ідейних стрілецьких старшин.

Ворог мав великі втрати: коло 250 убитих, 400 ранених і 500 полонених. Втрати Січових Стрільців в убитих і ранених були вдесятеро менші.

Бій Січових Стрільців з українськими селянськими повстанцями під Гребінкою, це картина трагедії українських визвольних змагань. Проти Січових Стрільців, які на своїх багнетах несли незалежну державність та землю і волю для українських селян і робітників, станули під Гребінкою як вороги – тисячі селян збаламучених брехливою ворожою пропагандою, допомагаючи московсько-большевицьким загарбникам валити українську народну владу.

Та Гребінка не одинока. В тому ж часі йшли бої військової експедиції Січових Стрільців під Обуховом і Трипіллям, де повстанці отамана Зеленого в силі двох дивізій виповіли війну українській Директорії, як «панській» владі.

А на Чернігівщині в тім саме часі змагався висланий туди з Києва І-ий полк Січових Стрільців під командою полк. Івана Рогульського. В селі Семиполки розгромили большевики 30-го січня вночі один курінь цього полку. Розбитий та ослаблений полк відступав на Київ. [222] [219] А.Крезуб. Група полк. Рогульського. Календар Черв. Калини на 1928 р., стор. 51.

Командант Ударної Групи та учасник бою під Гребінкою так пише про це в своїх споминах: «Душа Січового Стрільця відчула тяжко трагедію цієї різні, це трагічне непорозуміння і прокляття несвідомої української маси». Він же оповідає, що коли три роки після бою під Гребінкою стрінулися в румунській тюрмі два учасники цього бою: сотник СС-ів Кичун і відомий повстанський отаман Ангел, то цей останній сказав: «Ех, дурні ми були тоді, не розуміли, не доросли до того, щоб розуміти вас, Січових Стрільців». [223] [220] Р.Сушко. Брат на брата. Кал. Черв. Калини на 1928 р., стор. 58.

Безнадійне положення на фронті трудно вже було рятувати. Під час відступу Груп Сушка і Рогульського та інших військових частин із Полтавщини і Чернігівщини, яким не вдалося стримати походу большевиків, показалися загрозливі наслідки безнадійних настроїв і апатії, які тоді запанували, та большевицької пропаганди і розкладової акції, веденої систематично між українським військом від часу облоги Києва. Вістки про успіхи большевиків та повстання проти Директорії погано впливали на військо. Військова дисципліна заломилася, боєздатність війська впала, почалася масова дезерція.

Усі ці негативні явища показалися також між деякими частинами, які належали до Дивізії Січових Стрільців. Як вище згадано, полки Січових Стрільців стратили свій давній стрілецький характер. Від моменту поширення білоцерківського Загону Січових Стрільців із трьох сотень піхоти – до Дивізії, що складалася з чотирьох полків, – дісталося до неї багато ненадійного елементу, маловартісного під оглядом бойовим, а навіть моральним. В тодішніх обставинах було неможливим провірювати якість добровольців, як це мало місце в Києві в 1917 р. або навесну 1918 р. та в Білій Церкві. Не було також і можливости і часу перевиховати і вишколити набраних добровольців у військо, гідне назви Січових Стрільців.

Тому престиж Січового Стрілецтва падав, його боєздатність понизилася, показалася навіть значна дезерція серед новосформованих полків. Тільки завдяки давній стрілецькій гвардії, її жертвенній праці та геройству, знову досягала формація Січових Стрільців колишнього розмаху та її моральних і бойових висот.

Вночі з 4-го на 5-те лютого вийшли з Києва останні відділи кінноти Січових Стрільців. На захід від Києва почала формуватися нова оборонна лінія українських військ т. зв. Східній Фронт під командуванням Осадного Корпусу. Фронт поділено на три групи: північну – на ріці Ірпень під командою полк. Р.Сушка, центральну – для оборони шляху Київ-Житомир – під командою полк. І.Рогульського і південну на шляху Київ-Хвастів – під командою полк. І.Чмоли. Новий фронт складався з багатьох невеличких частин, малої бойової вартости і не давав надії на стримання большевиків, які мали в Києві значні сили.