Степан Ріпецький - Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)

Та передання Січовим Стрільцям такого важливого і важкого обов'язку як безпека столиці, було доказом заслуженого довір'я до них нової влади і найширших кіл українського громадянства. Директорія, передавши Січовим Стрільцям організацію Осадного Корпусу, мала в проєкті доручити їм також організацію всієї армії УНР.

Головним завданням Осадного Корпусу була охорона майна і життя мешканців столиці та заведення ладу і порядку, в першій мірі серед багатьох нездисциплінованих військових частин, які ввійшли з Осадним Корпусом до Києва, та почали витворювати там анархію, та всякі бешкети. Були між ними частини, які відмовилися виконати наказ Команди відійти на фронт проти большевиків (обидві Дніпровські дивізії), та які, забравши з військових магазинів багато майна, відійшли пізніше до Трипілля, звідки підняли бунт проти Директорії. Появилося багато самозванчих отаманів, які користаючи з революційного хаосу, на чолі збройних відділів творили безладдя й анархію. Своїм авантюрництвом і розгнузданою поведінкою, вони підривали авторитет Директорії. Найбільш небезпечною була підривна робота, яку почали вести серед українських військових частин агенти большевицької Москви та всякі провокатори, з метою розвалити основи молодої української армії. Ця акція, на жаль, находила прихожий грунт серед національно несвідомих та нездисциплінованих частин залоги Осадного Корпусу.

Проти всіх тих явищ повели Січові Стрільці енергійну боботьбу, маючи на увазі тільки інтерес і добро української державности. Усі протидержавні виступи явних і скритих ворогів української влади ліквідовано на основі розпорядків Команди Осадного Корпусу. Обвинувачення з цієї причини Січових Стрільців у військовій диктатурі та реакційності, які дехто кидав пізніше на них, являються з сьогоднішньої перспективи зовсім безпідставними.

Січове Стрілецтво знову стануло в обличчі повтореної трагедії української революції. Директорія, як і УЦРада рік тому, після великого тріюмфу та могутнього зриву народних мас, опинилася перед загрозою катастрофи. Україна найшлася напередодні нової агресії московських большевиків та затяжної війни з Московщиною. В тім грізнім моменті забракло знову цієї сили, яка рішала про перемогу кожної революції та про успіх усіх визвольних змагань поневолених народів: власної, сильної армії.

Ісаак Мазепа оповідає: «Бистро, як гірський потік, виросла армія Директорії, але так само швидко почала потім розпливатися. Це була армія головно з повстанської маси селян, маси неорганізованої, яка боролася проти влади поміщиків і не мала ще потрібної свідомости для того, щоб боротися за Україну. Тому, відібравши землю назад і вигнавши поміщиків, селяни почали розходитися додому». [216] [213] Переважна частина революційної армії вважала, що вже виконала своє завдання і тому не слухала наказів влади і не хотіла йти на фронт. І.Мазепа. Україна в огні й бурі революції, І, 1950, стор. 59.

Команда Січових Стрільців, передбачаючи це, вже від початку протигетьманського повстання звернула всі свої старшинські і підстаршинські сили на формування, вишкіл та виховання нових боєздатних частин, на створення нової формації Січового Стрілецтва, на зразок давніх стрілецьких сотень.

Крім існуючих двох полків піхоти, сформовано ще при Дивізії Січових Стрільців 3-ий полк із останків трьох Сердюцьких полків, які лишилися в Києві, а із останків 4-го Сердюцького полку і інших частин створено 4-ий полк.

На початку січня 1919 р. прибуло до Дивізії СС понад 2000 новобранців з Галичини, з яких створено 10 сотень та сформовано з них Вишкіл СС під проводом колишнього УСС, сотн. Володимира Чорнія. Бойовий стан всієї піхоти Дивізії СС мав тоді 7000 стрільців. Знамениту частину творила Стрілецька кіннота під командою Франца Бориса, коло 200 шабель. Стрілецький Скорострільний Кіш під командою Василя Соловчука за один тільки місяць січень випустив 8 нових сотень. Найкращі організаційні успіхи мав Гарматній Кіш під командою Романа Дашкевича, сформувавши до кінця січня нові чотири легкі і дві важкі батерії. Дивізія мала тоді 10 легких і 3 важкі батерії.

В.Кучабський твердить, що коли б Дивізія мала змогу хоч би лише один місяць довше спокійно формуватися, то війна з большевицькою Московщиною була б розвинулася пізніше корисніше для України, ніж це сталося. [217] [214] В.Кучабський. Цитов. твір, стор. 149.

Директорія УНР найшлася серед дуже трудних внутрішніх політично-громадських обставин на Україні. Але ще важчим було в тому часі зовнішнє міжнародне положення України.