Степан Ріпецький - Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)

Також, на нашу думку, не керувалися Січові Стрільці якимись антидемократичними або реакційними мотивами, коли видвигнули ідею сильної революційної влади та коли хотіли, щоб Україною в той грізний, переходовий час керувала тверда і відповідальна рука українських патріотів і демократів.

Січові Стрільці виконали свій революційний і громадський обов'язок, подавши державному проводові свій проєкт, в якого успішність твердо вірили і який гаряче боронили. А що вирішив тоді для рятування України наш відповідальний політичний актив, про це пише учасник державної наради Ісаак Мазепа: «Коли після всіх цих промов представники Січових Стрільців взяли свій внесок назад, нарада нічого іншого не могла придумати, як те, що, мовляв, нехай залишається все так, як було». [221] [218] І.Мазепа. Цит. твір, І, стор. 84,109,110. І. Мазепа був надзвичайно огірчений на безпорадність і хитання провідних політичих і військових діячів УНР. Про добрі наміри Січових Стрільців рятувати тяжке положення української державности довідуємося також із вище згаданої книжки П.Феденка, стор. 58: «Після наради представники Січових Стрільців підходили до Мазепи, нового секретаря УСДРП, і питалися, чому партія не дає до уряду своїх найліпших сил, які має, і не вплнне на політику, щоб було ясно, куди Україна має йти». Із цих слів видно, що Січові Стрільці не образилися, коли державна нарада не прийняла їх проєкту скріплення влади, а навпаки, вони далі були доброї волі, та бажали тільки, щоб політика уряду була ясна і простолінійна.

Після цієї наради вирішила Стрілецька Рада не вмішуватися взагалі в політичні справи, не займати ніяких відповідальних політичних становищ та не впливати на політику уряду.

В тому часі довелось Січовим Стрільцям бути активними учасниками історичної події, що відбулася в Києві 22 січня 1919 року, а саме: акту проголошення соборности української держави. Січові Стрільці, як співгосподарі столиці України, приготовили все, щоб ця знаменна маніфестація всеукраїнської державної єдности пройшла достойно. Зокрема припав їм обов'язок зустрічі численної делегації з Галичини, яку вони з військовими почестями привітали на залізничій станції почесною сотнею в повнім бойовім виряді. Командант сотні склав звіт, прибувшому з галицькою делегацією полк. Д.Вітовському.

Під час самого свята проголошення Соборности на Софійській площі – Січові Стрільці удержували взірцевий лад і порядок. Це історичне свято України закінчила дефіляда Дивізії Січових Стрільців і інших військових частин, яку провадив полковник СС Іван Чмола.

Був це зовсім неприпадковий збіг обставин, що цією могутньою маніфестацією Січового Стрілецтва та інших частин українського війська в столиці Соборної України, у найважнішім моменті її новітньої історії, – довелось проводити колишньому голові першої Стрілецької організації, що стала основою відродженої української збройної сили у власній, соборній державі.

Тим часом Україну заливали московсько-большевицькі війська, які вже в другій половині грудня рушили походом на Україну. Під їхнім натиском заломилися північний і східній фронти, які на кордонах України тримали Чорноморська і Сіра дивізії та Запорізький корпус. Впав Чернігів і Харків, а в обороні Полтави зав'язалися завзяті бої, ведені рештками бойовиків Запорізького корпусу. Тяжкі бої зломили боєздатність українських військ.

Большевики зближалися до Києва з двох сторін, від Полтави і Чернігова та при кінці січня загрозили столиці України. Завдання оборони Києва припало майже в цілості Осадному Корпусові Січових Стрільців.

В половині січня вислав Штаб Корпусу на Лівобережжя Ударну Групу Січових Стрільців під командою полк. Р.Сушка, в якої склад увійшли: 2-ий курінь І-го полку та 4-ий полк СС, разом 1800 багнетів, дивізіон кінноти 200 шабель, дві батерії артилерії, технічний курінь і два броневі потяги. Після відходу Запорізького корпусу на Правобережжя, Ударна Група Січових Стрільців стала одиноким оборонцем Лівобережжя. Коли большевики зайняли Чернігів, тоді відтягнено на оборону столиці 4-ий полк і дивізіон кінноти.

Серед боїв з наступаючими з Полтави большевиками та з місцевими повстанськими відділами решта Ударної Групи та інші менші частини відступили на станцію Гребінка. В тій критичній для оборони Києва хвилині вирушив із Золотоноші проти Ударної Групи зі значними повстанськими силами, понад 3000 людей – отаман Хименко, який перейшов на бік большевиків. Рівночасно повстала залога Переяслава, яка відрізала Ударній Групі шлях на Київ. Оточені з усіх боків, виступили чотири Стрілецькі сотні піхоти з артилерією і бронепотягами під проводом сот. А.Домарадського проти чисельно більшого ворога.