Степан Ріпецький - Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)

ДЕКЛЯРАЦІЯ СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ

Супроти всяких поголосок, які кривдять й оскорбляють честь Січового Війська, особливо ж супроти закиду, немов би Січові Стрільці хотіли служити реакціонерам, заявляємо отсим прилюдно:

1. Січові Стрільці, які разом з масами Українського Народу скигули гетьмана і зломали його реакційний режим, виступивши проти гетьмана по проголошенні його маніфесту з 14-го листопада 1918 року, яким він хотів прилучити Україну до Москви – боролись, боряться і будуть боротись за суверенність Українського Народу і за його Самостійну Республіку.

2. Стоючи принципово на плятформі самостійної Української Народньої Республіки і тим самим визнаючи суверенність Українського Народу в вирішуванні всіх справ політичних і господарських, уважають Січові Стрільці, що тільки Український Народ має право вирішувати по своїй волі і без усякого вмішування чужих сил, які б вони не були, також найважнішу з економічних справ, а саме справу земельну. – Український народ має свої політичні й культурні сили, які без чужинців вирішать його життєві справи. Вся земля на Україні належить Українському Народові, і тільки Український Народ має право розпоряджатись землею. Во ім'я цих справедливих засад проливали Січові Стрільці свою кров і від них ніколи і – перед ніким не відступали і не відступлять.

3. Стоючи на цих засадах, заявляють Січові Стрільці, що все будуть карним і слухняним військом кожного українського народоправного Правительства, яке стоятиме на плятформі самостійности Української Народньої Республіки й признання Українському Народові всієї землі в його розпорядимість. Щодо форми влади, то Січові Стрільці були тими, які охороняли Трудовий Конгрес Українського Народу в часи, коли він не виявив був свойого обличчя, а тепер, коли представники Українського Трудового Народу знову підтвердили, що стоять на плятформі самостійности Української Народньої Республіки, Січові Стрільці з тим більшим запалом підпиратимуть радянську владу на місцях, яка заводить лад і порядок.

Стомлені тяжкими боями, змучені недовір'ям народу, який несправедливо думав, що Січові Стрільці схочуть піддержати ті сили, які стремлять до поневолення Українського Трудового Люду, Січові Стрільці відійшли, щоб переорганізуватися і з новими силами рішуче і твердо, як все, ударити на всіх, хто б посмів посягнути на здобутки революції Українського Народу.

З народом йшло, йде й буде йти Січове Стрілецтво.

В березні 1919 року.

За Стрілецьку Раду: Отаман Євген Коновалець, Отаман Андрій Мельник Д-р Осип Назарук.

Ця Деклярація є ствердженням і розвиненням тих ідей і політичних принципів, які Січове Стрілецтво усе визнавало і проголошувало. Вона визнає беззастережний принцип суверенности і народоправства Української Народної Республіки, та потверджує революційний і демократичний характер Стрілецької спільноти та її солідарність із змаганнями й інтересами народу. В цій Деклярації знову виявлено правильне розуміння обох рушійних сил української революції: національної і соціяльної, та їх взаємну пов'язаність. З неї видно, яку велику ролю відогравав тоді соціяльний момент в українській політиці.

Дехто з істориків української революції говорить про «полівіння» Січових Стрільців, маючи на увазі їх заяву, що вони будуть підтримувати радянську владу на місцях. Цей погляд не є правильний, бо згадана теза не є доказом якоїсь засадничої зміни Стрілецької ідеології. Якщо Січові Стрільці охороняли Трудовий Конгрес та солідаризувалися цілковито з усіми його постановами, то згадка про радянську владу на місцях відноситься до т. зв. «трудових рад», які згідно з Універсалом Трудового Конгресy з 28 січня 1919 р. та з законом Директорії «Про місцеві конгреси і ради трудового народу», мали бути організовані на місцях для боротьби з контрреволюцією і анархією, та для контролі над діяльністю місцевих органів влади. [227] 224 І.Мазепа. Цитов. твір ІІІ., стор. 168-172.

Ті місцеві «ради трудового народу» не були «радянською владою» в стислому значенні того слова. Зокрема, вони не були «владою», як їх неточно названо в Деклярації, бо до них не належали ні законодавчі, ні адміністраційні функції. Вони були тільки контрольними органами діяльности місцевих адміністраційних властей Директорії та їх урядовців, та мали з ними співпрацювати в заведенні ладу й порядку. Вони також були управнені намічати урядові УНР кандидатів на вищі посади місцевих властей.