Степан Ріпецький - Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)

В днях 13 і 16 лютого розгромили большевики південну групу. 3-ій полк піхоти СС втратив тоді понад 500 стрільців полоненими, вбитими і раненими. Почався загальний відворот.

Настав цілковитий розвал фронту. Невиконування бойових наказів, самовільне залишання фронту цілими частинами, перехід деяких відділів до ворога, злочинства дезертирів, постійна відсутність зв'язку з фронтом – це страшна, безнадійна картина розкладу і хаосу, які руйнували останки збройних сил української держави. [224] [221] І.Мазепа на основі спогадів В.Кедровського – цитов. твір, стор. 121.

Січове Стрілецтво, яке більш як три місяці несло на своїх плечах головний тягар організаційної праці та жертвенної фронтової служби в Осадному Корпусі, усвідомило собі вповні небезпеку ситуації, та хоч знесилене фізично і пригноблене морально, вирішило діяти як найенергічніше, щоб в найкоротшому часі відвернути катастрофу. Стрілецький історик, старшина штабу Осадного Корпусу, так про це пише: «Тут було очевидне, що лише поява міцно зорганізованої більшої регулярної частини може змінити безнадійне положення на фронті. Тому Стрілецька Рада рішила, що слід усі стрілецькі частини, які були розкинені по всьому фронті, стягнути з фронту в глибоке запілля, там поповнити їх бодай в міцну дивізію, і щойно тоді вислати як одностайний відділ для наступних чинів на фронті. До цього проєкту Штаб Дієвої Армії УНР прихилився. 26 лютого давнє Командування Осадного Корпусу передало Східній фронт полк. Хилобоченкові і його Начальникові Штабу полк. Ген. Штабу О.Мишковському. Рівночасно знято з фронту всі частини давньої Дивізії Січових Стрільців, перекидаючи їх у глибоке запілля в район Проскурова і Староконстантинова. На фронті залишився 4-ий піший полк Січових Стрільців у Північній Групі під командою полк. Р.Сушка, яка боронила Коростеня і доступу до Житомира, і 2-ий піший полк Січових Стрільців у групі от. Оскілка, під Коростенем, Олевськом і Мозирем. Ці полки вернулися до Січового Стрілецтва щойно згодом. Скупчення стрілецьких частин у спокійному запіллі й швидко переведена їхня реорганізація спасла Січове Стрілецтво, а це причинилося до того, що большевикам не вдалося цілком зліквідувати війська, а з ним й існування УНР вже на весну 1919 р.» [225] [222] В.Кучабський. Цит. твір, стор. 161. Ці вияснення В.Кучабського відносно стягнення СС з фронту в район Проскурова та підготова Корпусу СС за плином Штабу Дієвої Армії – до рішальних операцій в напрямі Бердичева, спростовують твердження І.Мазепи в цит. творі І, стор. 110, – немов би Січові Стрільці всупереч наказам вищої команди, залишили фронт і подалися в запілля.

Як місце для відпочинку і реорганізації призначило Верховне Командування Січовим Стрільцям – район Проскурова.

Від початку вересня 1918 р. до кінця лютого 1919 р., то є повних шість місяців, стояли Січові Стрільці у безперервній, інтенсивній та виснажуючій праці і в важких боях. Організація і вишкіл білоцерківського Загону СС вимагали надзвичайних зусиль та великої витрати енергії. Підготова повстання, бій під Мотовилівкою, організація Осадного Корпусу та облога столиці і бої за Київ, – відбувалися без відпочинку, бо не було кому заступити Січових Стрільців. Виснажлива служба в Осадному Корпусі в Києві, важкі бої ударних груп на лівобережжі, Чернігівщині і Трипільщині проти московських большевиків та проти збольшевичених повстанців, великі втрати в убитих і ранених, розвал і сваволя довкруги, вороже ставлення частини селянства до української влади та до Січових Стрільців, а вкінці власні поразки на фронті – це все могло знесилити фізично найсильніших людей та зневірити духово найбільших героїв.

Та найбільше боліло Січових Стрільців недовір'я та вороже ставлення до них українського селянства в деяких околицях. Внаслідок большевицької пропаганди були поширені між селянами поголоски, що Січові Стрільці це протинародне, реакційне військо, яке хоче привернути назад гетьманщину та старий суспільний лад.

Стрілецька Рада, дбаючи про добру славу Січових Стрільців, вирішила вияснити публічно своє ідейно-політичне кредо і в тій цілі проголосила іменем Січового Стрілецтва Деклярацію, в якій з'ясувала своє позитивне і некомпромісове становище відносно демократичної суверенности Української Народної Республіки, та свою солідарність з соціяльними постулятами українських народних мас.

Тому, що ця Деклярація є важним документом ідеології та політичної думки Січового Стрілецтва, передаємо її в цілості. [226] [223] «Республіка», щоденна газета. Станиславів, второк 25 березня 1919, подає: Павло Христюк. Замітки і матеріяли до історії української револуції. Том. ІV. Відень 1922, стор. 117-118.