Степан Ріпецький - Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)

На грунті поширених ще під час гетьманського режиму большевицьких симпатій серед народних мас, їхні настрої ставали щораз то більш неприхильні до Директорії, а декуди обернулися в отверту ворожнечу, яка проявлялася в бунтах і повстаннях проти нової української влади.

Як згадано вище, найбільше таке повстання б. Дніпровців загорілося на Трипільщині під проводом от. Зеленого, де поширено провокаційні чутки, немов би Петлюра і Січові Стрільці помирилися зі Скоропадським і хочуть завести старий режим. Проти от. Зеленого вислано окрему експедицію Січових Стрільців в силі двох куренів піхоти, 8-ох скорострілів, 8-ох гармат і дивізіону кінноти, разом коло 1500 людей, під командою сот. Осипа Думіна. Після бою під Обуховом, де згинуло кілька Січових Стрільців, та після промов стрілецьких старшин до збунтованих селян, переведено частинне роззброєння Трипільщини, бо війська експедиції мусіли вернутися до Києва, щоб його боронити перед большевицькими військами. Також 2-га і 5-та батерії артилерії СС під командою М.Кураха і В.Зарицького ліквідували ватаги большевицьких і інших повстанців на півдні України, і під Левковом та Житомиром, де розбито ватаги от. Палієнка та не допущено до жидівського погрому. Також на Херсонщині підняв повстання проти Директорії от. Григоріїв. «Хвиля анархії пронеслася через цілу Україну», – говорить Ісаак Мазепа. [218] [215] І.Мазепа. Цитов. твір, І, стор. 76.

Рівночасно повели московські большевики наступ на Україну з півночі. На півдні України, в околиці Одеси, висадилися війська Антанти, головно французькі, яких командування і політичний провід вороже поставилися до самостійної державности України та станули на становищі реставрації російської імперії. Серед членів Директорії не було однодушности щодо відношення до обох повищих сил. Одні стояли за порозуміння з Антантою, другі за союз з большевиками. Голова Директорії В.Винниченко часто хитався й не знав, як поступити. В урядових колах запанувала загальна безпорадність. Ніхто не знав, яка є політика Директорії. [219] [216] Там же, стор. 74,82. Запанував хаос політичної думки.

Стрілецька Рада, яка не вмішувалася до політики Директорії, висловила тоді свою думку в справі положення України. На її погляд, Директорія повинна була рішитися на тверду лінію у внутрішній і закордонній політиці, та вести рішучу боротьбу з внутрішньою анархією, щоб військо знало, яка є мета нашої боротьби, хто є нашим ворогом, як берегтися перед демагогічними гаслами ворожої пропаганди, та щоб було ясно, куди Україна прямує. Так зродилися тоді в Стрілецькій Раді думки про потребу твердої влади, з широкими повновластями в тому грізному моменті української революції. Стрілецька Рада «ізза небезпеки, в якій находиться Рідний Край», запропонувала Голові Директорії В.Винниченкові перейняти диктаторську владу, заявляючи йому через своїх представників, що Січові Стрільці підтримають його диктатуру, безоглядно йому підпорядкуються і будуть йому помагати в переведенні його політичної і соціяльної програми. Винниченко відмовився. Те саме запропонувала Стрілецька Рада Головному Отаманові С.Петлюрі, який найбільше вибивався серед усіх членів Директорії, як людина чесна, безкорисна та великої віри і енергії. Але і він відмовився від цієї пропозиції. [220] [217] В.Винниченко. Цитов. твір, т. ІІІ, стор. 233. Є.Коновалець. Цитов. твір, стор. 24,25. О.Назарук. Цитов. твір, стор. 108,109.

На день 16 січня скликали в Києві державну нараду з участю членів уряду і представників політичних партій та війська, якої метою було вислухати думку ширшого українського громадянства щодо дальшого ведення української боротьби. На цій нараді внесли представники Стрілецької Ради свій проєкт оборони загроженої державности, піддаючи думку створення тріюмвірату з диктаторськими повновластями, до якого мали б увійти Головний Отаман С.Петлюра, командант корпусу Січових Стрільців Є.Коновалець і начальник його штабу А.Мельник. Коли учасники наради почали негативно висловлюватися про цей проєкт, тоді представники Стрілецької Ради, ще до закінчення дискусії та її вирішення, відкликали свій проєкт.

Не місце тут входити в політичну оцінку та питання доцільности повищих задумів Січового Стрілецтва. Хай це розсудить історія. Та немає найменшого сумніву, що мотиви Стрілецької Ради були ідейні і чесні. Вона не керувалася бажанням влади ані честилюбністю, а тільки єдиним мотивом конечности зберегти державну самостійність України. Це був природний відрух жертвенних і ідейних людей, свідомих своєї відповідальности перед історією, які бажали рятувати загрожену незалежність батьківщини, коли бачили довкруги себе повний розвал.