Степан Ріпецький - Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)

Січове Стрілецтво, як військова формація, було твором української революції і тому мало усі типові признаки революційного війська, що постало і діяло серед дуже трудних і складних суспільно-політичних відносин. Воно створилося на засадах добровільности, для оборони української державної незалежности, як продовження існуючої уже до 1914 року і під час світової війни військово-політичної формації, що мала власну ідеологію та багату визвольно-бойову традицію. Весь командний склад Січових Стрільців в першому році іх існування – це були майже колишні Українські Січові Стрільці або активні члени передвоєнних Стрілецьких організацій. І вони саме створили Стрілецьку Раду, як авторитетний провід своєї формації, що в той революційний час мав стояти на сторожі визвольної Стрілецької ідеї і її репрезентувати.

Стрілецька Рада не була колективом осіб, вибраних формально, чи призначених довільно Командантом. Була це група осіб, які ще до початку війни клали ідейні та організаційні основи новітнього українського військового руху. Під час війни це були передові, досвідчені старшини УСС, що пройшли весь процес ідейного росту та бойового досвіду Стрілецтва. Вони також перебрали пізніше ініціятиву відновлення своєї формації та відповідальність за неї серед бурхливих хвиль української революції. Їх в'язали глибока визвольна ідея, близьке знайомство, спільна стрілецька доля та взаємне довір'я, що були основою цієї внутрішньої ідейно-моральної сили, яка оправдала існування Стрілецької Ради, як рішального і відповідального органу Січового Стрілецтва. [230] [227] Поскільки можна було усталити на основі опублікованих джерел В.Кучабського, Є.Коновальця і інших авторів, – особовий склад Стрілецької Ради був такий: а) Перший склад Стр. Ради з січня 1918: Є.Коновалець, А.Мельник, І.Чмола, Ф.Черник, В.Кучабський, д-р К.Воєвідка, Р.Сушко. Усі (за виїмком Є.Коновальця) колишні старшини УСС. б) Восени 1918 р. в періоді протигетьманського повстання, крім повищих, належали ще до С. Ради: Р.Дашкевич, М.Матчак та деякий час д-р О.Назарук. в) В добі Директорії (1919 р.) увійшли понадто в склад С. Ради ще такі старшнни: І.Андрух, І.Рогульський, Я.Чиж, В.Чорній (П.Розенберг) і Ю.Отмарштейн. Усі ад б) і в), за виїмком Ю.Отмарштейна, – це кол. старшини УСС або активні члени передвоєнних організацій Січових Стрільців. Із цитованих джерел виходить, що членами С. Ради були ще деякі інші старшини, яких прізвищ однако ж не усталено. – Велика шкода, що ніхто із істориків чи мемуаристів СС, або членів С. Ради, не опублікував точніших фактів з діяльности С. Ради, ані не з'ясував її особливої ролі в історії Січового Стрілецтва.

Командант СС, Є.Коновалець, був рівночасно головою Стрілецької Ради, та беззастережно узнавав її авторитет, передавав на її обміркування і вирішення усі важніші справи ССтрілецтва і респектував її постанови. Він стверджує також у своїх спогадах на багатьох фактах – цю провідну і рішальну ролю Стрілецької Ради, наводячи цілий ряд важливих і відповідальних дій, які він виконував на її доручення. [231] [228] Є.Коновалець, у цитованій вище праці, наводить двадцят два різні рішення, постанови, опінії та доручення, видані С. Радою. 3 другого боку, він добре орієнтувався в складних ситуаціях української революції та правильно розумів ролю Січового Стрілецтва, і тому, завдяки своєму особистому і політичному тактові та організаційним здібностям – він умів об'єднати, розбіжні часом, погляди членів Стрілецької Ради.

Стрілецька Рада була також єдиним голосом публічної опінії усього Січового Стрілецтва. В першій мірі її заслугою було задержання правильної ідейно-політичної, державницької і революційно-демократичної лінії, за весь час існування і боротьби Січового Стрілецтва.

Стрілецька Рада була перманентно діючим органом та продовжувала своє існування також в часі, коли формація СС була зліквідована. Вона не перестала існувати і після розв'язання полку СС німцями під час гетьманського перевороту. Вона відновила пізніше формацію СС в Білій Церкві. Навіть після остаточної ліквідації Групи СС в Новій Чорториї з початком грудня 1919 р. – Стрілецька Рада продовжувала своє існування і свою працю під час інтернування в Польщі та на еміграції в Чехословаччині. Щойно в липні 1920 р. відбула Стрілецька Рада в Празі своє останнє засідання.

Так перестала існувати Стрілецька Рада, а з нею також формація Січових Стрільців.

Аналогічної інституції, як Стрілецька Рада, не мала ніяка інша частина української армії. Її існування та доцільність були можливі тільки в такій особливій, політично-військовій, революційній формації, якою були Січові Стрільці, що опирали свою моральну і бойову силу на власній ідеології, на довголітній стрілецькій традиції та високій ідейності, взаємному довір'ю і жертвенності свойого старшинського і підстаршинського складу.