Степан Ріпецький - Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)

Під час відвороту з Києва, дійшла до відома Січових Стрільців, 9 лютого, дуже відрадна вістка про заключення міждержавного договору між Україною й Центральними Державами та признання ними Української Народної Республіки незалежною державою. З українського боку були це відділи Січових Стрільців, що в Маневичах, близько бувшого воєнного фронту, перші стрінулись із німецькими військами, які йшли на Україну.

Розпочався тепер поворот української влади до Києва. Головним шляхом Коростень-Київ наступали Січові Стрільці і Гайдамацький Кіш, яким проводив Симон Петлюра. Після багатьох сутичок та більшого бою над річкою Ірпень під Києвом, в якому обі стрілецькі сотні ударом на багнети та батерія Січових Стрільців під командою Романа Дашкевича, відкинули ворога поза Ірпень. Січові Стрільці та Гайдамацький Кіш 3 березня 1918 року перші ввійши до визволеної столиці, якої населення з великою радістю вітало визвольників. Генерал Кірей, помічник команданта Гайдамацького Коша Симона Петлюри, став з того часу великим приятелем Січових Стрільців. Він говорив тоді про них, що «вони зуміли в той час зорганізувати майже регулярну військову частину».

Із визволенням Києва закінчився перший період трудів, боротьби, жертв і слави Січових Стрільців у власній державі. Коли тепер для України надійшла можливість спокійної, конструктивної праці, та відпала загроза для її безпеки, то здаватись могло, що роля Січових Стрільців скійчилася та їх дальше існування неактуальне. Та найвшций політично-ідейний і організаційний авторитет Січового Стрілецтва, яким завсіди була Стрілецька Рада, ще в Сарнах вирішила, що поки в Україні не зорганізується сильна власна армія, оперта на загальному обов'язкові військової служби, до того часу повинні існувати Січові Стрільці, як збройна опора Української Центральної Ради та запорука внутрішньої сили й ладу в державі.

Йдучи по думці цього рішення, Січове Стрілецтво після повороту в Київ, вступило в новий період своєї організаційної праці. Серед сприятливих відносин та повного спокою воно розбудувало та значно поширило свою формацію. Уряд Української Центральної Ради, а зокрема її голова М.Грушевський, поставились до нього з великою увагою та пошаною. Січових Стрільців визнано за гвардію війська України і залишено в Києві для охорони уряду, допомагаючи їм всебічно в їх організації і поповненні.

Пішла дуже енергійна організаційна праця. Січові Стрільці показали себе незрівняними організаторами. Розпочато формування нових сотень через набір добровольців, наплив яких був великий. В Запасному курені провірювано докладно характер, минуле та мотиви зголошення до СС. Віддалювано всякий підозрілий елемент та осіб непевних з морального боку. Бувші старшини (російські чи австрійські) мусіли заявити згоду служити в СС від рядовика. Охотник мусів погодитись на строгий службовий режим. Вкінці підписував відповідне писемне зобов'язання. Найточніший добір переводив до своєї сотні скорострілів Федь Черник, бо служба в скорострільній сотні вимагала найкращої вояцької постави в боях. В процесі вишколу відпадала частина зголошених. Заведено дуже гостру муштру і навчання. Обережно підібраний та в основі ідейний і свідомий елемент, після переведеного основного вишколу швидко дорівняв старим сотням куреня.

Зорганізовано та введено в життя зразкову школу для підстаршин. Відновлено склад старшинських кадрів.

Стрілецьке командування іменувало стрілецьких старшин не по думці постанов українського військового міністерства, яке не признавало старшинам постійних старшинських ступнів, а тільки кваліфікувало їх на основі виконуваної службової посади. Стрілецька Рада вирішила залишити в Січовому Стрілецтві сталі старшинські ранги. Перед іменуванням старшин Стрілецька Рада висловлювала свою опінію про фахові і моральні кваліфікації кандидата на старшину, а якщо не було застережень, то повний збір стрілецьких старшин мусів також дати свою згоду на іменування. Щойно після цього Стрілецьке командування іменувало даного кандидата старшиною Січових Стрільців.

Ця оригінальна січово-стрілецька практика при іменуванні старшин, та ці безумовно суворі вимоги, які ставилось кожному кандидатові на старшину, є доказом серйозности та почуття великої відповідальности найвищого органу Січового Стрілецтва, – Стрілецької Ради. В цьому і містилась одна з основних передумов сили і боєздатности та ідейної спаяности Січових Стрільців.