Степан Ріпецький - Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)

Протягом п'ятиденних, тяжких і дуже кривавих боїв з великими, добре обізнаними із місцевим тереном, ворожими силами, Січові Стрільці були основною, ударною військовою силою, яка при нечисленній кількості бойовиків, завдяки своїй зразковій зорганізованості, знаменитій дисципліні, серед незвичайно тяжких умов вуличної боротьби у півмільйоновім місті, разом з іншими українськими військовими частинами, віднесла блискучу перемогу. І це шляхетне і горде почуття чести, що якраз їм, Січовим Стрільцям, припав цей високий обов'язок своїми грудьми боронити мури дорогої, старовинної столиці України, не спиняло їх перед ніякою небезпекью, а навпаки сповняло їх серця щастям та гордістю. Цей обов'язок вони вповні виконали, рятуючи існування Української Центральної Ради, якої знищення в тому часі, коли в Бересті рішались якраз переговори про міжнародне признання самостійної державности України, було б катастрофою.

Цей переможний бій Січових Стрільців за столицю України коштував їх дуже багато жертв в убитих і ранених. Втрати виносили около половини їхнього бойового стану. Між убитими був також один з перших організаторів і ідеологів передвоєнного стрілецтва у Львові, кол. голова таємної середньошкільної організації в Самборі, УСС, студент львівського університету Василь Семець.

Вкінці треба зауважити, що цей знаменитий київський бій Січових Стрільців та інших частин, що брали в ньому участь, на жаль, не знайшов належного відзначення в традиції наших визвольних змагань, а зокрема в традиції Українського Січового Стрілецтва, хоч своїм характером та історичним значенням він на це заслуговує.

Остаточну перемогу над большевицьким повстанням в Києві осягнено тоді, коли на відсіч вирушили 2 лютого з лівого берега Дніпра, з Дарниці: Гайдамацький Кіш під проводом Симона Петлюри та 1-ша сотня Січових Стрільців і інші менші військові відділи. Вони сфорсували смілим і рішучим ударом, із великими кривавими втратами, переходи через обидва мости на Дніпрі та продерлись у напрямі Печерська, займаючи Лавру.

На другий день 1-ша сотня СС з куренем Гайдамаків та Дорошенківцями пішла в наступ на київський Арсенал, здобуваючи в тяжких боях дім за домом. Начальник штабу куреня Гайдамаків так змальовує фрагмент наступу на Арсенал: «… звідти летять ручні гранати, такає кулемет, а разом з тим з інших домів ворог стріляє по нас з кожної щілини. Бійка, страшна вулична бійка, розпочалася. Січові Стрільці вриваються в дім, кидають гранати, а через кілька хвилин вертаються, обличчя розпалені, докладають, що все покінчено, на місці залишилось 15 трупів ворога».

Весь день йшов завзятий бій. Вільні Козаки, Гайдамацький Кіш, Січові Стрільці, Гордієнківці, гармати Алмазова й інші частини, безперервно атакували Арсенал. Той же старшина оповідає про фінал боїв за Арсенал: «…Бій стихає. На рано о 5 годині над Арсеналом видко білий прапор, а у слід за тим з нього виходить до 2000 людей. В 9 годині Гайдамацький курінь і Січові Стрільці під згуки «Ще не вмерла Україна» рушають у центр Києва». [177] [174] Олександер Удовиченко. «Петлюра в боях за Київ», «Народна Воля», Скрентон, 27 травня 1954.

Так отже і 1-ша сотня Січових Стрільців в складі 180 багнетів, рішальною участю при здобутті мостів на Дніпрі та в наступі на Арсенал, вплела і свою китицю червоної калини в лавровий вінок слави куреня Січових Стрільців.

Але не зважаючи на криваво окуплену перемогу героїчних оборонців Києва, його упадок був невідхильний. Большевицькі банди Муравйова, що наступали на Київ із Лівобережжя, ще того самого дня станули над Дніпром. Після тяжкого обстрілу міста большевицькою артилерією та після дводенних завзятих боїв, зморені тяжкими змаганнями оборонці Києва в ночі з 7 на 8 лютого залишають столицю і подаються на захід в напрямі Житомира.

Січові Стрільці дістають від уряду наказ забезпечити шлях відступу з Києва на захід, а зокрема скріпити стежами шлях зі Святошина до центру Києва, щоб Центральна Рада під певною охороною Січових Стрільців безпечно опустила столицю в напрямі Житомира.

Відступ Січових Стрільців та інших військових частин на захід, – це не був відхід у безпечне запілля, а тільки дальша, боротьба вздовж залізничих шляхів, крізь околиці, обсаджені сильними збольшевиченими військовими відділами, серед безперестанних, часто тяжких боїв. Обі піхотні сотні Січових Стрільців, сильно проріджені після київських боїв, а саме 1-ша сотня Романа Сушка і 2-га сотня Івана Чмоли, йшли як авангард, як охорона уряду. Приходилось зводити не раз тяжкі бої з ворогами. Під Бердичевом мала Запорізька Дивізія запеклі бої із большевицькими частинами. Для здобуття важної позиції, станції Коростень, Січові Стрільці пішли в наступ як авангард. Після тяжких боїв Січові Стрільці здобули Коростень, пізніше 2-га сотня Січових Стрільців зайняла Сарни.