Степан Ріпецький - Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)

Та подія була великою трагедією для Січових Стрільців. Їм було незрозуміле, що в грізнім моменті для столиці України, коли українська влада палкими відозвами закликала всіх вірних синів України ставати до зброї на оборону загроженої волі, досвідчені і добре вишколені українські полки не тільки не ставали під прапор Української Центральної Ради, але навпаки організовано переходили на сторону ворога України. А невеличка, ідейна і вірна Україні горстка Січових Стрільців, замість того, щоб посвятити себе всеціло боротьбі з ворогом та підготовитися до оборони української влади, була змушена звернути свої багнети проти рідного, несвідомого брата, проти озброєного yкраїнського полку…

В тім часі, коли проти большевицьких військ на Лівобережжі змагався в нерівнім бою Лівобережний Кіш під проводом Симона Петлюри та 1-ша сотня Січових Стрільців, в самім Києві вибухло грізне большевицьке повстання. Воно поставило в стан поважної загрози українські сили в місті та зокрема саме існування української влади.

В днях 27 до 29 січня зайняли большевицькі диверсанти київський арсенал, всі залізничі двірці, частину міста Поділ та серед завзятих вуличних боїв почали просуватися в напрямі середини міста, де в будинку Педагогічного Музею відбувалися безперервно засідання Української Центральної Ради під проводом Михайла Грушевського.

В обороні УЦРади станули до боротьби тільки зібрані на швидко невеликі частини з давніх зукраїнїзованих полків та різні окремі відділи Вільного Козацтва. Та вони, не зважаючи на велику хоробрість, не мали бойових успіхів, бо кількістю були невеликі, а крім цього не були об'єднані кріпкою та одностайною організацією й стислим бойовим пляном. Добре держалися рештки зукраїнізованих полків на Печерську, а під Арсеналом – сотні Вільного Козацтва, що складалися із студентства й робітництва, а зокрема т. зв. Дніпровська сотня [175] [172] Іван Оліфер. «Голос Читача», – зауваження до споминів С.Самійлеика, «Свобода», ч. 167, 31 серпня 1955 р. і полк ім. Гордієнка. Сили большевицьких повстанців були більші та краще зорганізовані. Вони складалися з місцевого московського населення.

Курінь Січових Стрільців був від першого моменту повстання в гострім бойовім поготівлі, підготовляючись інтенсивно до сподіваного вирішного бою. Прочищувано кулемети, випробовувано кріси, йшли вправи як поводитись у вуличних боях. В полудне 29 січня настала критична ситуація. Большевики дійшли під Хрещатик та Бібіківський бульвар, на Пирогівську вулицю і зайняли готель «Прага», віддалений тільки на чотириста кроків від будинку УЦРади, який вони почали сильно обстрілювати. УЦРада якраз засідала в повному складі. Стрілецька казарма в Духовній Семінарії була окружена большевиками та відрізана від центру міста і від УЦРади.

Деякі відділи оборонців Центральної Ради обсадили найближчу околицю її будинку, відстрілюючись майже безнадійно. Так отже вся українська влада, члени Генерального Секретаріяту і Української Центральної Ради найшлися в крайній небезпеці, а українська державність перед очевидною можливістю ліквідації. Вся еліта української нації, увесь її провідний актив, творці і автори Четвертого Універсалу, президент Михайло Грушевський та його співробітники при віднові української державности, опинились несподівано перед загрозою неминучого фізичного знищення. Українська нація найшлась в критичнім моменті своєї історії.

У цій тяжкій історичній хвилині Командант Січового Стрілецтва негайно видав наказ Куреневі Січових Стрільців виступити в бій. Курінь отримав бойове завдання вдарити в головну большевицьку групу, що наступала з Подолу, зіпхнути її по Великій Володимирській назад за Дніпро та зліквідувати повстання також на Подолі. Тому, що 1-шу сотню перед кількома днями вислали на фронт проти большевиків на Лівобережжя, до бою Виступили: 2-га сотня Івана Чмоли в силі около 180 багнетів та Сотня скорострілів Федя Черника із 8 скорострілами та 120 стрільцями. Усі інші стрілецькі відділи з 2-ма скорострілами залишились як резерва у казармі під командою Василя Кучабського. Усією бойовою акцією мав керувати Андрій Мельник.

Старшина-учасник і очевидець цього тяжкого, славного першого бою Січових Стрільців в столиці України, що почався по полудні 29 січня 1918 року, – так його змальовує: [176] [173] В.Кучабський. Цит. твір.

«Хто не хоче полягти, хай відступить на бік!» – заявлено перед виступом Січовим Стрільцям. Не відступив ніхто. В год. 2,45 по полудні входова брама в казармі відчинилася, на ній станув грузовик зі скорострілом і відкрив огонь по большевиках, що залягли від Львівської. Рівночасно під проводом Петра Пасіки пішов у бій перший стрілецький відділ. Він швидко зайняв Львівську і вдарив на Сінну Площу.