Степан Ріпецький - Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)

29 квітня проголосили зібрані в київськім цирку під охороною німецького війська великі землевласники України – генерала Павла Скоропадського гетьманом України. Січове Стрілецтво остало єдиним залишком Української Народної Республіки. На вимогу німецького командування Січові Стрільці, що були розміщені в різних місцях Києва, перейшли до Львівських касарень, забираючи з собою президента М.Грушевського з родиною. Положення в Києві було неясне. Січові Стрільці були переконані, що на їх очах загибає державна незалежність України. Іхнє обурення та нервове напруження дійшло до крайности.

Ввечорі того ж дня окремі післанці запросили до гетьмана П.Скоропадського Є.Коновальця і А.Мельника. Стрілецька Рада вирішила, щоб вони поїхали до гетьмана. Гетьман запропонував стрілецьким представникам, щоб Січові Стрільці перейшли на його службу, та щоб на другий день урочисто продефілювали перед його палатою і в той спосіб визнали його за законну владу України. Командант Січового Стрілецтва Є.Коновалець, висловлюючи погляд цілої Стрілецької Ради, заявив, що Січові Стрільці є військом, яке служить рідному краєві та підчиняється його законному урядові, а цим урядом України до моменту доконання насильницького перевороту була для Січових Стрільців Українська Центральна Рада. Стрільці не можуть через ніч переходити з табору до табору лише тому, що хтось ставить їх перед доконаний силою факт. Вкінці ствердив, що вважає гетьманський переворот нещастям та початком лиха для України.

Коли показалось, що гетьман одного власного слова не скаже, не отримавши вказівок від німців, та що він є під впливом середовища московських офіцерів, Стрілецька Рада рішила переговорювати тільки з німцями щодо дальшої долі Січового Стрілецтва. [181] [178] Є.Коновалець. Цит. твір, стор. 8.

Але надії на розмови з німецьким командуванням та його обіцянки і заспокоювання показались наївними. Два дні балачок з німцями дали їм можливість опанувати та використати положення в Києві та в цілій Україні. Збройний виступ проти німців був тепер зовсім безнадійний. 30 квітня окружено стрілецькі казарми сильними відділами німецького війська, броневиками та артилерією. Будинок УЦРади зайняли відділи московських офіцерів. Німці поставили тепер Січовим Стрільцям ультимативний наказ: перейти на службу німців або гетьмана, або скласти зброю. Збір усіх стрілецьких старшин вирішив переважаючою більшістю голосів зложити зброю, як єдиний розумний вихід із цієї трагічної ситуації. Частина стрілецьких старшин, між ними Ф.Черник, І.Андрух, І.Рогульський, М.Загаєвич і інші, заявилася за тим, щоб Січові Стрільці збройно виступили проти німецького насильства та славно полягли в бою за нашу державну незалежність, бо інакше історія осудить їх за капітуляцію перед німцями. [182] [179] І.Вислоцький. 16 місяців в рядах Київських Січових Стрільців, Літопис Ч. К., Львів 1935, VII-VIII, стор.32; В.Кучабський. Цит. твір, стор. 81.

І тут знову, як це вже було давніше в історії УССтрілецтва, воно найшлося перед серйозним, невідкладним питанням, яке треба було вирішити.

Стрілецтво вирішило не доконувати самовбивства, вважаючи, що гетьманський переворот, це тільки незначний епізод в українських визвольних змаганнях, які ще довго потребуватимуть випробуваної помочі Січового Стрілецтва. тут повторилася подібна ситуація, яка в 1914 р. заскочила УСС в Стриї (присяга Австрії) і вліті 1917 р., коли після революції на Україні, дальше існування УСС по стороні Центральних Держав видавалося зайвим.

Січове Стрілецтво для збереження своєї вояцької чести поставило німцям такі два домагання: перше, що складення зброї не сміє відбутись під загрозою німецької сили, а тільки як добровільне розформування, то значить, що німці мають відійти зі стрілецьких казарм і сусідніх вулиць, – і друге, що президента Української Центральної Ради Михайла Грушевського не сміє переслідувати ні німецька, ні гетьманська влада. Німецьке командування прийняло повищі вимоги.

Січові Стрільці виявили цим своїм домаганням глибоку пошану до президента незалежної української держави, якого вони весь час у найтяжчих хвилях вірно охороняли, за що він не раз висловлював їм свою щиру вдячність.

3ібраному полкові проголошено наказ про його розформування та про обов'язок ставитись у слушний час на нову стрілецьку збірку. Про цей трагічний момент в історії Січового Стрілецтва так розказує його учасник: