Степан Ріпецький - Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)

Впродовж війни і революції Січові Стрільці достаточно пізнали інтереси та домагання народних мас. Вони пішли за ідеями Т.Шевченка, який «як апостол соціяльного визволення селянства, був рівночасно Прометеєм державного визволення України та пов'язував ці ідеї у нерозривну єдність національного і соціяльного ідеалу». [189] [186] Д-р В.Старосольський. Національний і соціяльний момент в українській історії. Відень, 1915, стор. 8. Ці ідеї були основним дороговказом усієї свідомої молодої української генерації, яка вступила в бойові лави Українських Січових Стрільців, щоб їх здійснити в боротьбі проти російського царату.

По лінії цих принципів простувала весь час січово-стрілецька думка, праця і боротьба.

І якраз тому, що Січове Стрілецтво, дозрівши духово і політично в процесі української революції, бачило в Українській Центральній Раді, її особовому складі, її президенті М.Грушевськім, її законодавстві і напрямі її політики – правильний вияв своєї національно-політичної і соціяльної ідеології – було воно таким гарячим і вірним оборонцем УЦРади.

Та таке позитивне і щире ставлення Січових Стрільців до Української Центральної Ради не позбавляло іх права та обов'язку критично ставитись до її помилкових і непродуманих актів та поважних занедбань. Це своє право льояльної критики діяльности молодого революційного уряду, Січові Стрільці, як громадяни України, здійснювали, вважаючи його своїм громадським обов'язком.

Історик Січових Стрільців так пише про цю сторінку стрілецької ідеології: «Змістом стрілецької самостійницької думки був якнайбільш демократичний внутрішній державний устрій, земля селянам, воля робітникам… Новосформоване в Білій Церкві Січове Стрілецтво було свідоме того, що воно повинно стати не тільки оборонцем Самостійної України, але й роволюційною силою, яка має за ціль повалити реакцію». [190] [187] В.К. Січові Стрільці. Львів, 1921, стор. 15,22.

В ім'я цієї ідеї пішли вкоротці Січові Стрільці в рішучий бій проти тодішньої реакції, а то під двома основними кличами, видвигненими в Білій Церкві: «Ми хочемо і мусимо здобути самостійність України» і «Земля і воля на вістрю нашого багнета». [191] [188] Те саме, – стор. 23. І з того шляху Січові Стрільці не сходили ніколи і перейшли в історію як передове, народне, революційне військо, вірне інтересам української державности і широких трудових мас українського народу.

Вони власними очима бачили загрожене існування української держави та невиносимий соціяльний терор над українським селянством і робітництвом, і тому нетерпеливо чекали на наказ Команди Січових Стрільців, який взивав би їх ставитись на нову стрілецьку збірку.

Відновлення формації Січових Стрільців

Внутрішнє положення на Україні докотилось до того, що все громадянство перестало вірити в довше існування незалежної гетьманської Української Держави, бо її злиття з реакційною Росією показалося неминучим. Коли російські реакційні впливи зросли в наслідок підтримки німцями концепції відбудови єдиної Росії, і коли на очах росла організована сила російських збройних відділів, тоді серед відповідальних українських громадян запанувала думка, що в тій тяжкій ситуації треба рятувати, що можна, щоб зберегти державну самостійність України.

В тій критичній ситуації прийшла знову до слова Стрілецька Рада, що була завсіди вирішним авторитетом для Січового Стрілецтва. Після основного обміркування політичного положення України, вона винесла засадниче рішення: з огляду на загрозливе для українського народу становище, належить зорганізувати негайно власну українську збройну силу. Тому постановлено відновити організацію Січових Стрільців і розпочати заходи перед гетьманським урядом у справі їх формування. Український Національний Союз дав свою згоду на повище рішення Стрілецької Ради.

Делегація Стрілецької Ради, під час переговорів з гетьманом, заявила, що Січове Стрілецтво є готове формувати свою військову частину при гетьманській владі, якщо вона буде непохитно боронити самостійну українську державність, та що СС виступлять збройно проти кожної сили, яка наважиться цю державність валити. Гетьман за порадою деяких українців, які були в його оточенні, дозволив на формування «Окремого Загону Січових Стрільців» з осідком у Білій Церкві.

Окремий Загін Січових Стрільців мав складатись з одного пішого куреня в складі чотирьох сотень, одної сотні скорострілів, кінної розвідки та одної легкої батерії. Розміщення Січових Стрільців у Білій Церкві, а не в Києві, як бажала Стрілецька Рада, вказувало на брак повного довір'я гетьманського уряду до них.