Валентин Чемерис - Ордер на любов (збірник)

І ще бувало, казав, підкручуючи свої чорнющі вуса:

– Вона, Соломія моя, така. Де не сій її, а вона й там вродить, – це він казав бекетовим козакам, які іноді скаржилися, що осавулова втручається в козацькі справи (Соломія, ніде правди діти, ганила їх, що на бекеті в них не завжди чисто, а здебільшого просто безлад). – Кажу ж вам, мені ще й поталанило. Іншим така вража баба і за великі гроші не дістанеться, а мені дісталася за так! А що тикає вас пиками, звиняйте, в сміття, так вона й права. На бекеті повинно бути так же чисто й ошатно, як у Соломії у дворі. Учіться в моєї жіночки, і вам тоді ціни не буде.

Нарешті життя на хуторі осавула почало налагоджуватися і входити у звичайну колію. Тарас Кожум'яка ніс службу козаком-сторожовиком при Кальміуськім бекеті (Соломія того й почала туди внаджуватися, аби «глянути одним оком, як служить зять»), де й пропадав днями. Іноді й ночами. Ногайці наче забули про Кальміуську паланку, яку в минулі роки шарпали немилосердно, тож осінь і зима 1772 року і весна наступного були спокійними. Казали, що кочовики колошматили Самарську паланку, спрямовуючи туди свої набіги, але все ж доводилося дивитися в оба і вуха тримати на маківці, час од часу вирушаючи на поміч сусідам, якщо тим дозоляли ногайці.

Оксана допомагала Соломії по господарству і коли з'являвся Тарас, радощам не було меж. Батько обіцяв наступної весни виділити їм ґрунт під власне господарство, дати коней та худобу (як придане за дочкою) та, збудувавши їм хату, відселити їх на самостійне кипіло. Правда Оксана губилася, не знаючи як їй тепер називати Соломію – тітонькою, як раніше, мовби незручно було, а матір'ю чомусь язик ще не повертався. Поки що відносини їхні підтримувалися на рівні подружок – старшої і молодшої, хоч Соломія ні-ні та й звала її дочкою, а втім, в Україні старша жінка, як відносини добрі, завжди може назвати молодшу дочкою, або й дитиною.

Оксана розквітла, погарніла і тихо сяяла, радуючись свому негаданому щастю. Навіть вагітність звідтоді йшла їй тільки на користь. На початку літа наступного року вона народить хлопчика, якого на сімейній раді назвуть Омельком – на честь донця Омелька Пугача, який визволив їх з ногайського полону, а на весіллі був за батька молодому. Все складалося добре, але щастя ніколи не буває довгим, як і спокій в душі. Батько виділив їм по весні ґрунт і заходився стягувати матеріали для будівництва хати, як тут і зчинилося… З початком літа 1773 року все змінилося в гірший бік і звідтоді спокій та удача ніби почали обминати Кальміуську паланку, Слободу та її насельників. У липні на південні краї паланки напали ногайці і їх ледве відбили, а в серпні почалось щось несусвітне творитися по той бік Кальміусу, в землях Війська Донського, чиї козаки буцімто – доходили й такі чутки, що їм спершу не хотілося й вірити, – повстали проти влади – за волю і кращу долю. Савка Пишногубий спершу не йняв віри тим чуткам, а тоді, як вони підтвердилися, почав обурюватися:

– Та звідки та голитьба, сірома й голота окаянна, хоч знає, яка вона – краща доля і краща воля? – питався невідомо кого і невідомо кому доказував свою правоту – як він її сам розумів. – Панами всі не постають, хоч як не пнися, як не бунтуй, як не галасуй, усе дно комусь же доведеться й сіромою бути. Бо як же без неї, без черні, га? Де це бачено, де це чувано, щоб самі лише пани були? Та й над ким же вони тоді панами будуть? Над іншими панами? Ні, такого у світі ще не було й ніколи не буде – хоч і гопки скач! Так уже від Бога повелося, що є пани й підпанки, голота і бидло, є старшини й прості козаки, як і прості люди, є превосходительства і бидло – як же інакше? А якщо бидло захопить владу, то завтра воно постає панами і почне інших гнобити, підминаючи під себе, вивершуючись над ними. І тоді одні пани змінять інших, а бидло як було, так і буде. Не нами це заведено, не нам його й руйнувати. Так до нас було за батьків наших і дідів, так при нас є, так і після нас буде. Та й царі з панів завжди будуть, а з сіроми царі щось не виходять. Із грязі та в князі можна потрапити, але такі князі гірші старих князів. Із сіроми бувають тільки харамижники та ватаги, які бунтуються, бунтуються, покіль і не загойдаються під шибеницями. А захоплять владу, так інші під тими шибеницями загойдаються – святе місце порожнім ніколи не буває.

Але сусідні козаки гадали по той бік Кальміусу певно інакше, коли забагли кращої долі та волі, як і життя панського. Не вони перші, не вони останні. До них обпікалися й вони обпечуться…