Валентин Чемерис - Ордер на любов (збірник)

– Але ж я ось… перед вами. І кажу вам: ніхто мене не викрадав.

– Переді мною ти може й знаходишся. Більше того, ти таки й насправді переді мною знаходишся в козацькій хаті на бекеті. Але ж в ордері пана військового судді сказано: табунник твого батька тебе викрав і повіз невідомо куди яко полонянку яку.

– Та ніхто мене не викрадав, дядечку. Тобто, пане полковнику.

– А чого ж ти з отчого дому той… зникла. Як вітром тебе видуло з Кальміусу. Як корова тебе язиком звідтіля злизала. Наче хап тебе вхопив. Чи лизень злизав.

– Я сама погодилась тікати з Тарасом. Сама!

– Так уже й сама? А може, він над тобою той… насильство вчинив?

– Ні, не вчинив. їй-божечку, я втекла од батька по своїй волі. Ніхто мене не приневолював і сваволі наді мною не чинив – присягаюся. Я сама погодилася.

– А чого це ти сама зголосилася тікати в світ за очі з отчого дому, від батька, значить, рідного?

– Бо… кохаю Тараса.

– То й кохай на здоровля. Тільки чого було тікати?

– Так батько хотів мене за іншого видати.

Полковник скинув білі кущуваті брови на лоба.

– Он воно що? Не викрав, значить, тебе Тарас, як його… Кожум'яка. А батько твій той… винуватий.

– Але ж це він мене хотів присилувати за нелюба, а не Тарас. Приїхали свати від самарського полковника. Батько й навріпився мене віддати за його сина. Що було робити? То я з Тарасом і втекла.

– У білий світ?

– Ага, до людей добрих.

– А ти певна, що люди добрі є у світі білому?

– Є, є! Тарас казав, що є. Не може світ білий без добрих людей бути. От ми й подалися на Запорожжя, де й думали побратися. А дорогою до ногайців у полон попали. Ледве дивом врятувалися.

– І далі надумали тікати? Далі від рідного батька?

– Ага, від рідного… Так уже вийшло.

– Бачиш, бачиш і самій уже недобре стало, що так вчинила. Головку на груди звішуєш, тяжко тобі…

– Батька шкода.

– А коли шкода, то нащо так вчинила?

– А що я мала робити, як він на своєму затявся: підеш за самарського сотника, а про Тараса й думати забудь!

– Упертий твій батько.

– Це у нього є. А так він… хороший.

– Але в ти, дівко, хороша. Проти волі рідного батька стала. Де ще таке видано, де ще таке чувано? На те він, дівко, й батько рідний, аби свою волю батьківську проявляти. А батьків тре слухатися. Добра ж тобі родитель хоче – чи не так?

– Може й добра. Як сам його розуміє.

– От бачиш, сама згодна, що не гоже так чинити. А ти не подумавши, піддалася на умовляння Тараса. От він тебе й той… викрав.

– Та не викрадав мене Тарас! – Оксана ледь було не розплакалася. – Сама я…. Сама погодилася тікати. З відчаю, що коханого втрачаю, а за нелюба маю йти. А за нелюба йти, що віддатися за лиху долю.

– Що ти, дівко, як сорока заторохтіла: за нелюба, за нелюба!.. Це сьогодні він тобі може й нелюб, а завтра дивись пригріє тебе, обживешся з ним і любим тобі стане. Ще й батькові та Богові дякуватимеш… Ех, дочко, дочко!.. Змирися! Така ваша дівоча доля – іти не за того, кого любиш, а за того, за кого батьки віддають.

– Не хочу я такої долі! Серцю не накажеш. От і втекла з коханим.

Полковник довго мовчав і все мочку вуха свого сердито смикав, і мідяна серга від того блискала.

– Хто вас розбере, – зрештою озвався. – Ти кажеш, не викрав, а батько твій у супліці до Коша скаржиться, що викрав… І пан військовий суддя в ордері пише: Оксану Пишногубівну затримати і до батька в Кальміуську паланку повернути. А я чоловік при службі. Що мені старші велять, те й маю робити. Наказують тебе затримати й до батька перепровадити, я тебе й затримаю і до батька перепроваджу. А він уже хай розбирається – викрадав тебе Тарас чи не викрадав. По добрій волі ти з ним у степ широкий гайнула чи по якій там… І хай батько над тобою волю свою батьківську чинить – хоч милує тебе, хоч карає. Хоч ще якось навчає тебе уму-розуму. І не горюй: як буде, так і буде. А більше копи лиха ніколи не буде. Утішся, що тобі так поталанило – з татарської неволі вихопилася. А так рідко кому щастить. Вважай, що ти народилася в сорочці, бо так би й загула в Крим і далі Криму! А що до батька повернешся, то… Така твоя доля. А долю свою і на коні не об'їдеш. Сьогодні ж тебе й відправлю до Кальміусу. Та що там сьогодні. Зараз же. От сію мить і велю збиратися. Тим паче в Кальміуську паланку валка йде, з нею і поїдеш. Та вдруге не придумай тікати!

– А з Тарасом що буде?

– А це вже не твій клопіт. Військовий суддя з ним розбереться. Він у нас справедливий, тож по справедливості з ним учинить. Мо' й помилує твого коханого…