Тоді Любимський уперше зазнав двоякого почуття: фізичної відчуженості від далекої України, й зріднення зі Львовом, і — духовної спільноти з людьми, що прозрівають по обидва боки заклятої межі.
А мова поеми Котляревського — мов джерельна вода, живлюща, глибинна, можна нею висловлювати і радість, і сум, і філософську думку, вона багата сама собою, не потребує домішок і котурнів високого штилю; тож чому мусить Любимський разом з мудрецем Петром Лодієм навчати студентів мертвеччини? Мова тут інша? Ба ні. Така сама — у побуті й піснях; чому ж вони, просвітителі народу, створюють ще й духовну межу на єдиній землі?
…Професор Лодій повернув Любимському поему Котляревського, він не сприйняв її.
«Ви насправді переконані в тому, що такою мовою можна викладати в університеті філософію — найвищий здобуток людського розуму, — мовою, якою розмовляє пастух? Нас просто засміяв би вчений європейський світ».
«А так, засміють студенти. Їх у нас залишилося небагато. Вони воліють вивчати філософію латиною, німецькою, польською, бо то природні мови; так, то мови, якими говорили римські й говорять нині німецькі й польські пастухи. А ця, якою ми навчаємо наших вихованців, — ні церковнослов’янська, ні московська, ані українська, нема на світі такої мови!»
«Я сам це відчуваю, проте ніколи не погоджуся з тим, що мова Котляревського або ж нашого пароха Івана Пашковського з Тернопільщини, що додав до свого списку «Богогласника» власні вірші, може стати на один рівень із визнаними світовими мовами».
«Але ж чому ні? Граматика простої мови така сама, як і книжної, лексичний склад незрівнянно багатший, а стиль!.. Ви ж поклонник веймарця Гердера, а він видав книгу «Голоси народів у піснях», до якої увів і слов’янську поезію, і проголосив народні пісні, балади, перекази вищим мистецьким досягненням».
«Гердер романтик».
«Ви не хочете вийти з учорашнього дня, професоре. І не можете. А за романтиками — поступ. Йоганн Гердер давно перевернув табелю цінностей, він проголосив майбутнє за національною поезією й відкинув класицизм, що служить абсолютизмові. Зробив він це за десять років перед Французькою революцією, генієм своїм уздрівши революцію духовну, яка завжди йде попереду змін суспільних формацій. Ми трагічно запізнюємося, професоре, а тому я далі поруч з вами йти не можу і з глибокою до вас вдячністю прощаюся. Піду працювати звичайним учителем Ставропігійської школи, є там для мене місце, й навчатиму малих дітей того нового, що прийшло нині у світ. Бо вірю: є уже серед них, мусить бути галицький Котляревський, і, можливо, Бог поможе мені розшукати його й допомогти».
Холодна мжичка над Львовом, небо затяглося грубою повстю — ні проблиску.
Треба зайти до Піллера забрати рукопис. А може, ще заскоро, може, він колись таки його видрукує?.. А тоді — колись — чи потрібна буде людям моя книжка? Хіба як документ часу. То чи не краще передати її шукачеві живлющої води нині — як спадок старшого покоління?
Мушу знайти його. Сказав бо Сковорода: «Безперервний ланцюг вериг, та його розгризає люд мислію своєю, коли в нього вибивають із рук меча».
Мокра клямка на брамі кам’яниці Піллера подалася униз, двері застережно скрипнули; повагавшись лише мить, Любимський увійшов до приміщення друкарні.
Львів, 1968—1973 pp.
1За легендою, на бенкеті в останнього царя Вавилонії незрима рука написала на стіні вогненними буквами слова: «пораховано, зважено, віддано». На другий день Валтасара знайшли мертвого, а Вавилонію завоювали перси.
21784 року Ахтіар перейменовано на Севастополь.
3Так називали фіннів за найменуванням міста Каянаа.
4Пайка одного монаха складала 9 крб. на рік.
5Царські військові підрозділи, що квартирували в Україні.
6Місто у Швейцарії, де Вольтер мав свій маєток.
7Герой одноіменної повісті Вольтера.
8Жереб кинуто! ( латин .)
9Козак–наймит у старшин.
10Давньогрецький історик і політичний діяч IV ст. до н. е.
11Столиця тогочасної Новосербії, нині Кіровоград.
12Нині Слов’янськ.
13Січовий будинок для послів.
14Вогнище під казанами.
15Стіл, за яким обідали козаки.
16Іти на ралець — приносити різдвяний або великодній подарунок старшині.
17Нижчий старшина, який відав стадами, що належали війську.
18Двері фортеці, татарська назва Перекопу.
19Ак–кая — Біла гора ( тат .)
20Джихад — Священна війна мусульманів проти християнів.
21Авантюристка, яка видавала себе за дочку цариці Єлизавети.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу