Наталена Королева - Quid est Veritas?

Мабуть, промовила вголос, бо ж відразу почула за своєю спиною раду:

— Розтертих з молоком макових зернят! От тоді воно засне!

Радила ветха Бельга, найстарша з вільновідпущенок таррагонської фамілії рабів.

Уже при Каєвім народженні вона була «вільною слугою» в Преторії. Сама здавна не працювала фізично. Була старшою доглядачкою за рабинями. Звикла роздавати накази та виправляти зроблене іншими, не могла втриматись від ради навіть там, де сама чекала наказу [311] Дуже характерна риса старих іспанських слуг, яких, ще за дитячих років авторки, не відсилали, коли вони постарілись у родині, якій служили ціле життя, але лишали їх у себе аж до смерті, даючи їм помешкання, їжу, одежу та 5–6 разів до року грошеві дарунки — на Різдво, Великдень, Трійцю, в день їх іменин, у день іменин господаря й господині та в національне свято Іспанії, 12 жовтня. . Але Аполлодора й не обернулася. Хвору дитину вона догляне сама. Жодних рабинь на поміч не потребує! Макове молоко!.. Але!..

— Бельга може йти відпочити!

Однак, як стара була вже на порозі, жриця спитала:

— На коли звелів, молодий пан чекати свого повернення?

— Щойно, як зійшла вечірня зоря, від’їхав на весілля! Чи ж весільні гості втікають додому раніш, ніж зійде зоря вранішня? Якби ж то вдома чекала на нашого пана молода його пані!..

І Бельга роззявила для усміху беззубі уста, немов чорну рану.

— Добре! Хай Бельга вже лишить її саму! — хитнула головою жриця.

Схилилася над Гелою. Бліде, як воскова маска предків, обличчя Аполлодори було без зморщок, молоде, під міцно вже посивілим волоссям, покритим білим завоєм посвячених богам дів.

Напівголосно говорила сама до себе:

— Ні… це не хвороба… І не роздратування від душної днини з палючим африканським вітром… Тіло не пашить, дитина не плаче, як при болістях [312] Жерці й жриці Аполлона (Фойбоса-Феба у греків) були й лікарями. Мали при своїх храмах, як на Делосі, наприклад, шпиталі, де лікували хворих, користуючись також і гіпнотизмом. . Куди ж воно дивиться? Немов чогось виглядає?.. Ну, куди ж ти простягаєш рученята?.. Що за знаки накреслює воно в повітрі?.. Аби це не ворожило лихих подій!..

Пригадувала, що робила Гела протягом дня.

Сьогодні більш, як завжди, ходила тінню за Каєм Понтієм, поки він був надворі. А потім усе стояла в нього під дверима, поки він писав. Коли ж траплялось їй наблизитися до Кая, лащилася кучерявою, як смушок, головою, терлася, гладилась об Каєву руку, як пещене котенятко.

Потім бігла до очищуючої — люстральної — води в Аполлоновім храмі, відділеному від Преторії тільки невеликим лавровим гайком, і верталася з намоченою у люстральній воді галузкою буксусу [313] Буксус був посвячений Аполлонові. . Коли ж Кай від’їздив, таки всунула йому в руку той буксус… Може, справді щось прочуває ця дивовижна дитина? Чи не боронила вона молодого Понтія від яких лихих сил? Від якихось уроків? Уроків тих, що заздрять йому?

Тим часом Гела знову схопилася з ліжка. Жриця поклала її на подушки, прикрила й сіла на краю ліжка. Взяла в свої руки чорні рученята дитини й міцно притисла великими пальцями пульс.

Чорне личко виявило заспокоєння, задоволення… Ніби Гела тільки цього чекала. За хвилинку заплющила очка… відкрила, потім знову заплющила. Кілька разів кліпнула обважнілими повіками й цілком затихла.

Повіки трохи піднялися. З-під них вогким смалем світився вузесенький пружок синявого білка, ясно вирізняючись на блискучому, немов з ебену вирізьбленому, личку.

— Чи може твій дух увільнитись від тягару життя, тіла [314] Лікування та вживання різних прийомів гіпнотизму не є ні вигадкою авторки, ні «нахилом до спіритизму», як писала колись українська преса про деякі оповідання авторки. До «спіритизму» не маю найменшого нахилу! Бо саме тому, що я католичка, не можу вірити, щоб духи померлих не мали іншого клопоту, як бачити живих, що викликають і запитують: «Чи виграє на лотереї число таке й таке?» «Що нині робить бабуня?» тощо. Трохи про гіпнотизм читала ще, як студіювала медицину в Парижі. Цікавило ж мене це тому, що знаю з археології, що жерці Аполлона-Фойбоса, особливо на Делосі, та жерці єгипетські часто вживали гіпнотизм при лікуванні. ? — голосно промовила Аполлодора, не то до дівчинки, не то сама до себе.

По чорних повіках дівчатка пробігло легеньке тремтіння, мов легесенькі брижі під подувом вітру на поверхні озера.

«Чи це відповідь?» — помислила жриця.