Наталена Королева - Quid est Veritas?

— Центуріон Секст Корнелій… з пожежі… — тихо влетіли слова без жодної інтонації.

Якщо бажання, можна було б їх не почути.

Магдалина завагалася.

— Поклич! Я знаю сотника!.. Може, й він мене бачив. Я все, все скажу! — вхопила Хеттура за руку Марію.

— Звели подати до малого триклініуму [160] У заможних римських домах були звичайно два триклініуми-їдальні: «малий» — для себе й «великий» — для урочистих гостин. перекуску й вино! Служити не треба! Але, Capo, допильнуй сама. — Маріам уважно поглянула Сарі в очі й узяла Хеттуру за лікоть. — Тобі, дитино, слід підкріпитись!.. Але що це? Кров?

— Нічого! Пусте!.. Трохи мене пошкрябав пес, як витягав з кущів! Облиш!.. Ходім…

…………………

Коли свіжий ранок сипнув діамантові роси на Магдалинині сади та на Абрамелехові попелища, Маріам і Хеттура, закінчивши нараду, стояли на терасі.

Пахло свіжими квітамц Сцілли, але запах диму лишав на устах терпкість і гіркість…

— Як життя… — прозвучала меланхолійна нота в тихому голосі Маріам.

Зненацька ніжний звук, такий чистий і високий, ніби він не доторкався гаптованої росами землі, піднявся над садами і, кришталево-прозорий, полинув до неба…

Хеттура стиснула руку Магдалині й показала очима в напрямі звуку:

— Чуєш?.. То мене кличе смерть! Чую вже цей звук утретє…

— Але, дитино! То дзвонить біля фонтана черепаха [161] Звук, що його видає черепаха, справді робить враження чогось фантастично-легкого, кришталево-прозорого. Коли ми перед 30-ти роками оселилися на Мельнику, у потоках за нашим садом та перед домом було багато черепах. ! Я чую щоранку, як вона озивається до світла з-під свого тяжкого плаща, що закриває їй небо…

При сходах тераси з’явилася постать центуріона.

Він був у зброї, в блискучім панцері, у срібних наколінниках, із старшинською паличкою [162] Старшинською паличкою, її рухами, більш ніж голосом, римські старшини передавали війську накази. в руці, мов готовий до бою.

Усміхнувся до жінок чарівною усмішкою і промовив:

— Там усе вже полагоджено! Біля твоєї інсули, Маріам, лишаю на якийсь час людей із моєї когорти: п’ять есквад, кожна по чотири вояки. Це більш, як досить. Бо гірші за вогонь оці «аматори» охоронити чуже майно від вогню!.. І твою справу, Хетгуро, вже поладнано: тебе запровадить військова сторожа до самого дому первосвященика. Звичайно, в лектиці, яку тобі запропонувала Маріам. Зрозуміло кожному, що раніш ти не могла бути дома, бо ж щойно тепер відчиняють міські брами. Так ідемо? — відкинув на рамена свій плащ.

— Відпроваджу вас до воріт! — промовила Маріам.

Їй було жаль дівчини, такої молоденької, такої одчайдушної, сміливої, безкомпромісової, але вже отруєної тією патріотичною ненавистю, проти якої, однак, вона сама ж так виразно обурювалась…

Магдалина чувала ще й раніш, хоч ще тоді Хетгури не знала, як тяжко було жити дівчині з ласки родини Каяфи. А тепер від неї самої довідалася, як Абрамелех усе домагався перебрати на себе виховання сироти-племінниці, щоб потім узяти її за жінку [163] В жидів закон це дозволяв, як доказує приклад Бооза. .

— Хіба ж Бооз не взяв за жінку убогу кревнячку Рут? — переконував Абрамелех Каяфу.

Але первосвященик хотів поріднитися з Єгонатаном, своїм вірним секретарем.

Хеттура? Кому ж залежало на Хетгурі, на тому, щоб запитати її?

Маріам пригорнула до себе Хеттуру:

— Тримайся, мила дитино! Ти ж лише на порозі життя! Згодом буде легше…

Хеттура довірливо притулилася до гетери і прошепотіла:

— Хай благословить тебе щастям Всемогутній! Ти дійсно така, як я собі уявляла… Ти… я не вмію сказати!.. Ти, як сестра, Маріам, дарма, що чужинка…

При тих словах в уяві Магдалини мигнув образ милої, невтомної, працьовитої Марти…

Дім… дитинство… спільний батько… Так, все це зближує… в’яже…

Але є ще щось, що в’яже… І їй, «чужинці Маріам», було так щиро жаль цієї дівчинки сироти…

Коли ступила на блакитну доріжку, в кінці якої веселим коником стрибнув понад потоком гарний місток із вирізуваних кедрових брусів, Маріам сказала:

— Нехай буде так, як хоче це дівчатко: зроблю, як для сестри! Завернімо сюди!

Вийшли на галяву, обсаджену квітучими кущами й обкинену дротяною сіткою. Посередині була велика клітка. В ній гуркотіли й обмінювалися церемонними поклонами Каєві голуби.

Маріам простягнула руку й покликала птахів. В одну мить один сів на простягнені пальці, що вміли так ніжно гладити.