Наталена Королева - Quid est Veritas?

Говорила швидко й різко. Хотіла відразу все вияснити, щоб потім не вертатися до тієї пожежі.

— Отож, — продовжувала, — золото було винесено враз… Зате під дахом залишились Абрамелехові терафіми… Може, Маріам, як чужинка, не знає, що таке терафіми?.. Так гебраї звуть духів-покровителів родини [155] У гебраїв був дійсно широко розповсюджений культ «терафімів», духів-охоронців. Радились із ними в якійсь справі таким способом, що мали на табличках написано «так» і «ні», «добре» і «зле». Ці таблички мішали й кидали перед терафімами. Яке слово було нагорі, то так і робили. Коли ж виходило «так» і «зле», то це уважали за негативну відповідь. … І — дивись! — ніколи Абрамелех не виходив із дому, не поралившись із терафімами! Також щоразу, виходячи, прощався з ними й вітав їх, вертаючись додому. А от, утікаючи від вогню, про це забув! Потім, мабуть, згадав і хотів направити лихе попередження, кинувся до терафімів, а дах саме й рухнув!.. От, тепер і їж, пий та веселися, душе моя, бо маєш добра багато!

— Стривай! Відкіля ж ти знаєш, що саме ці слова він мені написав? — здивовано запитала Магдалина.

— А як же? — не менш здивувалась і Хеттура. — Таж він це всім говорив! Я була там уже другий день, — підняла вгору два пальці маленької, гарно збудованої руки. — Сиділа, виглядаючи нагоди, як до тебе дістатися. Тож за ці дні він так до мене чіплявся!.. З ранку й до вечора намовляв, щоб я кинула приділеного мені жениха… Може, знаєш його? Єгонатан! Первосвящеників скриб! Така потвора! І тілом і духом!.. Та щоб стала його, Абрамелеховою жінкою!.. Бо ж він — мій кревняк і має добра багато й на многі літа…

Магдалині, нарешті, все це здавалося смішним. І вона дзвінко засміялася.

Саргон підвів голову, помахав хвостом, смачно позіхнув і, поклавши лапу, вмостився дрімати. Ясно-бо, коли пані голосно сміється, жодної небезпеки від співрозмовника не може бути!

А Хеттура припала до Маріїного рамена:

— Але годі вже про того осоружного Абрамелеха! Він уже згорнув свій намет [156] Тогочасна жидівська приказка. Означає те саме, що «помер». На східних землях України кажуть: «дав дуба». А французи говорять: «Passer l’arme a gauche» — «перекласти зброю до лівої руки». ! Я це все розповідала навмисне, щоб сказати відразу все про пожежу, щоб ти мене про неї не розпитувала та щоб усю увагу віддати тому, що тепер говоритиму… Я все продумала!.. Але ж нас, певно, ніхто не почує?

— Не бійся! Я відпустила й найближчу служницю.

— Маріє!

Хетгура відступила на крок від Магдалини й зіп’яла руки, як на молитві.

— Маріє!.: Ти ж не будеш мені дорікати, що я йому все пустила з димом? Запалила, бо не було іншого способу дістатися до тебе! А що я тепер у тебе, то це кожному зрозуміло! Я ніби з переляку втекла, куди очі… Від вогню!.. А це було конечне! Бо ж ти єдина… тільки ти! — можеш помогти!

— Тобі!.. В чім?

— Та де мені!

Здавалося, що дівчина раптом заплаче. Але вона затиснула зуби й опанувала себе.

— Якби ж мені! Хіба б я тебе турбувала?

Сказала це з великим сумом.

Маріам обняла гостю. Хеттура неначе враз утратила всі сили. Її душевне напруження впало. Заплющила очі й на мить затихла, але було чути, як під її легкою тунікою голосно стукотить серце. Гладенько зачесане, чорне блискуче волосся дівчатка здригнулося в Магдалининих обіймах, мов крила переляканого пташка, що ховається в розквітлій броскві.

Та за хвилину Хетгура вже знов себе опанувала. Тісно притулилася до Магдалини і знову зашепотіла, виразно і твердо:

— Не бійся! Я не плакатиму! Я взяла на себе чоловічі повинності… а тоді жінка плакати не сміє! Повіряю тільки тобі… тобі самій…

Було видко, що таємниця, яку мала розповісти, хвилювала її незмірно більше, ніж залицяння Абрамелеха та підпал його майна.

І слова побігли, мов коротенькі зламані хвилі в гірському потоці — нестримні, спінені тривогою, болем, розпукою:

— Учителеві, Раббі з Назарета… страшенна небезпека!.. Єдина рада, єдина надія — на поміч прокуратора… Власне прокураторового сина, Кая Понтія… Він один зможе… Єдино він! Тому я мусила до тебе, Маріам!.. Не до нього ж самого мала йти! Чи ж не так?.. Ну, тепер, Маріам, ти знаєш усе…

Відхилилася, цілком бліда, з повними жаху великими розплющеними очима, що бачили перед собою цю небезпеку…

Була, як втілений Азраїл, ангел останнього зітхання…

Маріам нічого не розуміла.

— Що ж я «тепер» знаю? При чому тут Кай? І яка, в чому саме небезпека для Раббі?

Хеттура схопилася з інкрустованої лави-канапи.