Наталена Королева - Quid est Veritas?

Але намагалася думати тільки про Йосифа… Справді, той шукач Істини шукав її по всіх країнах світу [172] За деякими легендами XII століття, Йосиф Ариматейський мандрував світами аж до Індії й Тибету, шукаючи тієї мудрості-філософії, якої не знайшов ані в Юдеї, ані у грецьких мудреців. .

Запровадили його ті шукання аж до лісів Арморики [173] Арморика — Бретань (Bretagne) на півночі Франції (не плутати з Британією-Англією!) , де перебувають ті, що розуміють всякий шелест листя дерев…

Був він і на далекій річці Інду, й на Сході. Шукав мудрості і в «місті Сімох Мудреців» [174] Це місто нагадує Аполлоній Тіанський і перський мудрець Сасендеймах, але не дають жодних точних географічних даних, де воно. . І з «джерел священних, що змивають гріх невіри» пив Йосиф [175] Бенарес в Індії. …

Був і серед тих, що кланяються Святому Світлу [176] Віра Заратустри, що існувала 600 літ перед християнством. , де ріка Евфрат бере свій початок…

Згадалися Магдалині слова Лазара:

— Як перлину у глибинах вікового намулу, шукав Йосиф Істини і в поганських містеріях [177] Саме за це був Йосиф Ариматейський виключений синедріоном із «справновіруючих» юдеїв. Виключення Йосифа Ариматейського є історичним фактом. … Аж до того дійшов, що навіть стародавніх поганських міфів не уважав за самі лише забобони!..

«… Як це роблять усі юдейські вчені та мудреці!» — додала в думці Магдалина. А тим часом чи все вже збагнув людський розум? Чи ж відгорнув усі заслони, що закривають таємницю?..

Пригадала, як торік зустрілася з Йосифом у Витанії, а також перед пасхальною вечерею. Як затремтіло тоді серце щирою симпатією до цього поважного і, мов зоряне небо, глибокого мудреця! Необґрунтовано й навіть несвідомо, але так хотілося, щоб у деталах із Симоном, Лазарем, ба й із ученим «Світлом Юдеї»; Гамаліелем перемагав завжди й тільки Йосиф!..

Було це давно, вже перед роком, але Магдалина й тепер добре пам’ятає, що хоч вона вміє ставитися до всього на світі жартівливо й хоч її ніколи не турбувала учена суперечка з якими-будь філософами, які здебільша не могли перемогти її в герці дотепами, — вона тоді не зважилася викликати Йосифа на двобій… Тільки хотіла слухати його. Навіть не тоді, як він дебатував з іншими. Ні. Тепер усвідомила сама собі, що тоді їй хотілося лише слухати те, що він говорив…

Бо ж мова його — неначе кришталево-чиста й холодна освіжуюча вода з прозорого джерела… Вона освіжує душу і навіть коли не вгасить спраги духа, змиває життєвий порох, під яким блідне дух… Як же, зрештою, вчасно пригадала мені Марта про Йосифа! Саме тепер, коли дух мій такий збентежений всіма тими прикрими й сумними переживаннями! Саме тепер розмова з Йосифом буде справді освіженням, живою водою чи бальзамом на моє серце…

І з вдячністю в серці до сестри, що згадала про неї, Магдалина наближалася до садиби Ариматейського…

Дзвінкі гострі вдари металевих гостряків-рискалів неначе пригравали на каміннях до веселого танцю.

Магдалина виглянула з лектики і здивувалася:

— Та ж скільки їх нараз!

Дійсно, під групою дактилевих пальм аж кишіло робітниками та майстрами-різьбарями. Одні викінчували й оздоблювали фасад входу просторої гробниці, інші ще довбали похоронну кімнату у глибині скелі.

Швидко виблискували на сонці джагани, мотики, долота… Не менше швидко оберталися і самі робітники. Здавалося, що їм дуже залежало на тому, щоб гробниця була готова якнайшвидше.

«Дивний смак!.. Добровільно впускали смерть у життя!.. — майнуло думкою Магдалини. — Мати постійно на очах, нехай і красно оздоблену, а все ж таки гробницю! Ще й власну! Для себе самого приготовлену!.. Невже ж не можна було висікти в тій самій скелі щось веселіше?.. Адже радник не такий уже старий… І не хворий, як наш Лазар… От кому вже, мабуть, спішно треба буде приготовляти гробницю… А перед святами й по святах буде стільки метушні, хвилювань. Уже ці хвилювання про близький прихід Месії, ця постійна боротьба в синедріоні, та вечеря, що до неї готуються у Витанії… Все це не буде на велику користь хворому…»

Раби спустили лектику на майданець перед розкішним портиком білої типово олександрійської вілли, оздобленої єгипетськими, але сильно зеллені— зованими [178] Олександрійський стиль дуже пишний, був мішаниною єгипетського стилю з класично грецьким, еллінським. колонами.

Магдалина переступила поріг з мозаїкою викладеним словом: — «Salve! [179] Salve! Привіт! — звичайно викладали мозаїкою це слово привітання на порозі вілл та предіол. » у віночку з темно-зелених листків плюща та жовтих квіток.