Наталена Королева - Quid est Veritas?

Римляни дуже любили й дорого цінили гарні, темні й чисті аметисти за їхню барву: «найдорожчий пурпур».

Унівіра (Univira). У Старому Римі так називали жінку, що прожила в подружжі тільки з одним чоловіком, не розвелася з ним (що було частим явищем) і не одружилася ще раз, залишившись удовою.

Єгиптяни вірили, що людина складається з тіла, духа (чи душі) і з «Ка», «зоряного двійника» людини.

Такі книги збереглись, і багато з того, що написано в цьому розділі, написано на підставі поглядів та спостережень дельфійських жерців, які передусім лікували хвороби, що ми їх сьогодні називаємо психічними.

Так думали також і лікарі у лікарні «La Salpetriere» в Парижі, що студіювали гіпнотизм та його впливи. Авторка за молодих літ, коли студіювала медицину саме в Парижі, дуже цікавилася явищами при психічних хворобах і хотіла збагнути їх глибше. Тому була присутня також під час цих лікувань гіпнотизмом, щоб приглядатись до них. Авторка, як лікар, уважає, що на світі далеко більше психічно хворих, ніж це думають практикуючі лікарі. Взяти, наприклад, людей, що безнастанно лікуються, «почувають себе» хворими, або жінок, що вважають за «втрачений день» той, що не пройшов їм на чищенні та митті з відром води й ганчірками в руках і т. п. Давніше закидали мені досить часто, що я «впадаю у спіритизм». Як лікар, зараховую теж спіритизм до «психози» людей, які не мають можливості (й терпеливості!) до глибших студій чого б то не було, не хочуть вірити в «церковні істини», а в щось вірити хочуть.

Парси — поклонники «Святого Світла» — завжди при молитві чи богослужінні закривають ніс та уста, щоб «не опоганювати диханням смертного Святе Світло».

Римляни вірили, що духів можна викликати, навіть богів. Запевняють, що один філософ міг по своєму бажанні викликати богів Ероса й Антероса.

Перси мають дуже мелодійні голоси. Певно, це вплив їхньої мови, дуже лагідної, м’якої й мелодійної.

Римляни любили вчитися чужих мов.

Феровери — духи, світлі та добрі, як у християнстві ангели.

Парсійська молитва, аутентична. Авторка знайома з вірою парсів, бо перший її чоловік, перс Іскандер Гак Гаманіш ібн Куруш, був парсом. Щоб одружитись із авторкою цих рядків, Іскандер перейшов на римо-католицьку віру, «щоб, — як казав, — по смерті бути в тому самому, спільному для обох, Раю». Але авторка часто була присутня на обрядах і молитовних зібраннях Іскандерової родини та ознайомилася з цією релігією, яку вважає за дуже гарну. Особливо дві речі дуже їй подобались: що парси нікому не накидають своєї віри, не проповідують її і не навертають на неї; друге, що вони звуться «поклонниками Святого Світла», мовляв, «люди не можуть цілком ясно ані розуміти, ані уявити собі Бога; бачать його лише, як крізь заслону світла та осяйного вогню»; не мають зображень Бога, а лише «невгасний вогонь, що горить на вівтарі». Тому люди, що цієї віри цілком не знають, називають парсів вогнепоклонниками та гадають, що вони кланяються вогневі. Пишу ці пояснення для того, щоб не закидали мені (як дехто, прочитавши мою автобіографію «Стежками і шляхами життя»), що пишу «самі фантазії», в яких «нема й половини правди»… для тих, хто, крім свого містечка та «Рідної Школи», більш нічого не бачив.

Це не опис «спіритичного сеансу» й не «фантазія авторки». Так описані явища, про які говорить дельфійська мудрість. Чи все це правдиве, авторка запевнити не може, бо в часи дельфійського оракула не жила й… дельфійською віщою дівою не була! А втім, це повість, а не доказ чи свідчення свіжа!

Така погода буває досить часто на півдні Франції.

Легендарні істоти, дуже улюблені старогаллійськими легендами й французькими казками.

Легендарні істоти, дуже улюблені старогаллійськими легендами й французькими казками.

Aquae Sextae сьогодні зветься Аіх, Екс, місто в лимані Рони (раніш Родану).

Особа історична, канонізована Католицькою Церквою. Тіло його ще й нині спочиває у церкві св. Максиміна.

Трофим, про якого згадує апостол Павло, був єпископом у місті Арль.

«В ім’я Ісусове! Понтію, вийди звідти!»

Мафкат — старовинна назва малахіту. Темно-зелений з білими жилками мармур, камінь дорогий, але не дорогоцінний, як лазурит.