Легенда провансальська й така сама іспанська.
Легенда провансальська й така сама іспанська.
З провансальської легенди про «святу Радіану» («світлосяйну»), що «була в дитинстві німою муринкою» й дістала дар слова, щоб сповістити Магдалину та її співмандрівників, що не мають вони залишатись у Таррагоні, але мають плисти до Камарги (острова на півдні Франції, де річка Рона (Родан у римлян) впадає в море, бо «там жде їх їхня праця».
З легенд про св. Грааля і з легенди про рід Понтіїв.
Думка, типова для римлянина з доби розквіту Риму, не з часів цезарського Риму, доба упадку.
Лемуралії — день поминання мертвих у поган.
Гаї мертвих — цвинтарі.
Колумбарії — зроблені спеціально для цього заглиблення в стінах цвинтаря або в наземних гробницях, куди ставили урни з попелом спалених мертвих. Бо ані греки, ані римляни не ховали мертвих у землі, але палили мертві тіла на стосах, обсипаних кадилом та политих запашними живицями. Попіл збирали до урн, а урни ставили в колумбаріях («голубниках»), бо дуже були подібні до приміщень, що їх роблять для голубів. (Раз у рік, у лютому, відбували «лемуралії», свята мертвих. Тоді прибирали урни вінками, квітами й палили перед ними олійні лампки (як ми — свічечки на могилах).
Поганські жерці та жриці носили як ознаку своєї гідності тільки біле взуття. У римо-католиків його носять єпископи.
У грецьких та римських храмах горіло «вічне світло» перед вівтарем, біля дверей храму була «люстральна вода», як у нас є свячена, в якій кожний, хто входив, мусів змочити кінець пальців правої руки на знак очищення.
З таррагонської легенди про святого Бонуса. Є в іспанському римо-католицькому календарі й такий святий, невідомий на неіспанських землях. Є інші виключно іспанські святі, наприклад маврська дівчина свята Касільда, піренейська пастушка свята Наталена… Цікаво, що до цих невідомих в інших країнах святих можна додати ще й святу Орозію, що була донькою святої Людмили чеської. Орозія, послана як наречена іспанському (наварському) королеві, була замучена маврами, бо не хотіла перейти на магометанство. Зображають цю святу Орозію (мабуть, Евфрозію, грецьке ім’я, перероблене в Іспанії на «Орозію»), як святу Варвару: з келехом у руці та, часами, з блискавкою над головою. Цікаво, що за 31 рік, відколи я живу в Чехії, стрінула я тільки двох римо-католицьких священиків-чехів, що знали про св. Орозію. Та здибала я у трьох старих і двох нових книжках згадку про те, що у св. Людмили була донька Орозія. В Мельнику, де я живу від 1929 p., в місті, де народилася й жила св. Людмила, де є замок і костел, збудований нею, ніхто не знає про св. Орозію.
Родан, сьогодні Рона.
Кантабри (борони Боже, не кентаври!) та кельт-ібери — прадавні народи, що населяли Іспанію та південну Францію (Гасконь). Кельти, прадавній нарід, що населяв у передісторичні часи майже всю середню Європу. Потім відсунувся до Галлії (Франції), Іспанії та аж до Британських островів. Ібери, найстаріший з народів Європи. Населяв Іспанію, південну Францію та частинно Італію. Всі ці народи були підвладні Риму, тому мусіли знати латинську мову та трохи грецької, яка вживалася серед римлян, а головно серед мандрівних грецьких торговців.
Тро-гід — друїд, перероблено римлянами з кельтського слова tro-hid.
Porta Veneris — сьогодні зветься Port Vendres — майже на межі Франції та Іспанії. У старі часи вислів «був у Порта Венеріс» означав «був на краю світу».
Толоза — сьогодні Тулуза.
Дехто пояснює, що друїди вірили в перевтілення. Але це заперечує їхня віра в загробне життя.
З рибальських легенд Камарги й побережжя південної Франції.
З рибальських легенд Камарги й побережжя південної Франції.
З рибальських легенд Камарги й побережжя південної Франції.
З рибальських легенд Камарги й побережжя південної Франції.
Массілія — сьогодні Марсель.
Beaumes, Бом (Бальзам) — у департаменті Воклюз у Франції. Місто існує ще й нині, але тоді, за часів Магдалини, жодного міста ні села там не було. Зате сьогодні тяжко там знайти ліси. Бо славиться ця околиця дуже добрим вином, що зветься також «Beaumes».
Читать дальше