Наталена Королева - Quid est Veritas?

Цілком історично, перша християнська церква на півдні Франції була в нинішньому місті Марсель (Marseille), де Лазар був першим єпископом і де донині спочиває його голова. Тіло св. Лазара спочиває в місті Autun (Saone-et-Loire).

Уперше св. Евхаристія дістала назву «Святих Тайн» (Saint Mystere) у Массілії (Марселі).

Власне, вперше встановлені богослужіння. З архівів і з легенд південної Франції.

З дуже старої перської легенди.

З перських старовинних легенд.

З перських старовинних легенд.

Історично.

Історично.

В місті Saintes, що є ще там і нині, у храмі спочиває тіло св. Сари, патронки циганів, які ходять туди на прощу щороку в тиждень по Великодні.

З легенд про Тараску.

Друїди, може, єдині з жерців усіх часів, що погорджували золотом, і не тільки самі його не приймали, але й своїм вірним не дозволяли його брати.

З легенд тулузьких. «Чорний ставок» є недалеко від Тулузи.

«Habet aurum Tolosanum» — «Має тулузьке золото». Така приказка була, дійсно, у римлян.

За тарасконськими легендами.

Друїди не мали кам’яних храмів, лише вівтарі в лісі. Самі мешкали в куренях.

Тарасконська легенда про св. Марту й Тараску, від якої названо місто Тараскон. Згадка про Тараску ще була така жива в Тарасконі, що коли в м’ясниці («карнавал») вулицями ходили різні процесії машкар, завжди «водили Тараску». Були навіть прислів’я: «Нема процесії без Тараски!», «А він (чи вона) вже й тут: як Тараска в процесії!»

З південнофранцузьких легенд про Магдалину.

Дуже улюблена грецькими філософами думка.

З міфа про Ероса і Психе.

Аутентичний текст із Геракліта.

Геракліт — грецький філософ (576–480 перед P. X.). Особливо улюблений авторкою.

З піренейських легенд про Магдалину.

Жиди називали його Мертве море, бо через велику кількість асфальту в ньому не було живих тварин.

Ессеяни — дуже стара (ще з доби Макавеїв) жидівська релігійна група, дуже близька своїми ідеалами до ідеалів християнських.

Легенда про «Чорні води» друїдів та дельфійські скарби зібрана авторкою в околиці Арієжа (Ariege). Але згадують її також латинські та грецькі автори. Тільки одні подають, що сталося це після здобуття Дельфів року 279 перед P. X. Інші відносять це до р. 70 по P. X. Тут можна прийняти, що це сталося двічі. Але мешканці Арієжа, звичайно на основі переказів, одноголосно твердять, що це сталося «ще як Христос не народився»!

Піренейська легенда про Білу лікорну-однорога.

Друїдські жриці, дійсно, носили тільки чорну одежу, дарма що у всіх французьких підручниках та на шкільних святах і під час «роздачі оцінок» (авторка-бо від 10 років життя аж по університетські дипломи студіювала у Франції) завжди друїдські жриці зображалися в довгих білих шатах, з зеленим вінком, на голові, як римські весталки! Певно, це робилося на основі записок Юлія Цезаря, який не бачив ніколи жодного друїда. Бо друїд Дівіак, єдиний, якого описує Цезар, «ніколи не розставався з своїм щитом і мечем»… що їх жоден друїд не смів носити! Бо друїди осуджували війну, їхніми присягами-шлюбами було їм заборонено носити зброю і вбивати… отже, певніш за все, той друїд Дівіак був таким самим «друїдом», як… І сам бойовий Цезар! Він лише прикидався друїдом!

Усі ці образи взяті не з гарячкової фантазії авторки, але це дуже слабе зображення в словах того, що вона бачила в підземних печерах Арієжа, в Ломбрів, коли вона в молодості «ганялася» за легендами про святий Грааль та Гору Спасіння, Montsegur (Монтсепор) на півдні Франції, та Monserrate (Монсеррате) в Іспанії, де, за легендами, був схований св. Грааль. Правдоподібно, обидві ці гори спаєні підземними ходами. Авторчині «приятелі», іспанські цигани-контрабандисти, не раз пропонували авторці цих рядків провести її «без віз» з Іспанії до Франції. Але тому, що це було ще до першої світової війни, в якій авторка дістала два військові «георгіївські» хрести «за храбрість», то ще не випробувана храбрість авторки, тоді лише двадцятилітньої дівчини, на таке підприємство не зважилася…