Наталена Королева - Quid est Veritas?

Галли носили не тільки довгі вуса, як запорожці, але й чуби на виголеній голові, як запорожці — «оселедці».

Дольмени й меніри — мегалітичні пам’ятники. Назва дольмен — від кельтського слова «доль» (dol) — стіл, вівтар та «мен» (men) — камінь. Менір — від кельтських слів «мен» (men) — камінь та «ір» (ir) — «стоячий». Бо меніри завжди поставлені сторч. Багато вчених приписують ці кам’яні пам’ятники друїдам. Інші знов, а їх також немало, приписують їх давнішим за друїдизм часам: три тисячі, а може, й більше років до нашої доби. Під цими кам’яними пам’ятниками або в них часами знаходили каллаїс, подібний до туркусу (бірюзи) камінь, що нині його ніде більш не знаходять. Назва «туркус» пішла звідти, що то турки перші ввели у продаж цей камінь. «Бірюза» — перекручене перське слово «ферузе». Але каллаїс і бірюза — цілком різні речі. Бо бірюзи на світі дуже багато.

Ще за молодих літ авторки можна було зустрінути такі повір’я у глухих, загублених у горах французьких селах.

Друїди вибирали для свого осідку ліси, де не було хижаків, а це не було тоді так тяжко, бо ведмедів та вовків на півдні Франції майже ніколи не було, а рисів легко можна було вигубити. Зрештою, рисі не трималися там, де не було овець або сарн для їхньої їжі.

У провансальській легенді ці велетні звуться «Duz». Я дозволила собі заукраїнізувати це слово на «Дужі», бо то мають бути велетні, сильні, «дужі».

Ці «могили» — то дольмени й меніри, що про них вже була мова.

За молодих літ авторка чула часто цю легенду, в яку на півдні Франції дуже вірили.

Є й такий переказ. Але історично лише відомо, що Понтій Пилат, колишній прокуратор Юдеї, помер у своїх маєтках біля Вієнни. Його могили досі не знайдено. А чому, це з’ясовує дуже популярна в Провансі легенда, використана авторкою у XIV розділі.

З листів Корнелії, матері Ґракхів.

Procul a terra, «далеко від землі». Procula означає «далека».

Римляни вірили, що кожна людина має свого «Генія-покровителя», щось, як є християнський «Ангел-охоронець», який охороняє людину від небезпек, грішних та лихих вчинків і веде людину на дорогу правди.

Квінтус Гораціус Флаккус, славний римський поет (приблизно 68 р. перед P. X.). Характером своїм був дуже незалежний і не мав ніякого бажання слави.

Gloria Romanorum — слава римлян, Риму.

Unctrix — масажистка.

Унктуарій — приміщення, призначене на виконання масажів та намащень.

Псалтрія — співачка.

Аполлон-Сотер — Аполлон-Спаситель, що рятує і зціляє. Слово «сотер» — грецьке.

Так вірили жерці та жриці Аполлона, а також їхні адепти-вірники, що зверталися до цього бога.

Toga ferialis — святкова одежа.

Пісціна — басейн. У термах робили його настільки великим, щоб можна було в ньому плавати. Домашні терми мали басейн лише на одну людину, терми громадські — на кількоро, навіть на кілька десятків людей.

Хворобами духа називали жерці Аполлона нервові хвороби.

Із староєгипетських, так званих «медичних папірусів». Дещо з них згадували ще дельфійські жерці, дещо мали записане самі. Єгипетські «медичні папіруси» дуже численні, багато їх знайдено. І на диво сьогоднішнім лікарям, з них видно, як тоді вже багато дечого знали. Напр., Єгипет уже знав штучні зуби (з слонової кістки) й штучне око.

Ітака — батьківщина Одіссея.

Елізіум — рай, місце, де перебувають «душі блаженні». Крім того, римляни знали ще пекло, «Тартар», а греки — «Гадес», де каралися душі злих. Душі, що не були ні добрі, ні злі й не чинили ні добра, ні зла, йшли «на поля асфоделів» (або у «лімби»), де не було ні світла, ні пітьми, лише «присмерк». І там вони не знали ні радості, ні болісті, втрачали пам’ять і не могли згадувати. Не знали також ні надії, ні мрії, ні снів. Тому греки й римляни казали про людину до всього байдужу, що вона «за життя вже блукає полями асфоделів».

Парсійські вірування. Парси — поклонники «Святого Світла», найстаршої в Персії віри.

З дельфійських містерій.

З дельфійських містерій.