Валентин Чемерис - Ярославна

Ось тоді Ігор і звернувся до свого воїнства, до братів своїх:

– Браття! Сього ми шукали єсмо. Тож ударимо!

І рушили вони на ворога, як зазначає літописець, «поклавши на Бога уповання своє».

Рушили злагоджено, чітко. Йшли, як на єдиному подихові, коли їхні серця билися в унісон, як одне.

Йшли неспішно, спокійно і цією неспішністю й спокоєм наганяли жах на ворогів.

Руський літопис:

«І коли прибули вони до ріки до Сюурлію (ця загадкова річка, якої мовби й немає на мапах України, таки «плуталася» під ногами в русичів!), то виїхали з половецьких полків стрільці і, пустивши по стрілі на русь, так і поскакали. Руси ж не переїхали були ще ріки Сюурлію, як поскакали й ті половці… котрі ото здалеку од ріки стояли.

(Це був початок пастки, русичі цього не збагнули). Тоді Святослав Ольгович і Володимир Ігоревич, і Ольстин з ковуями, і стрільці кинулися вслід за ними, а Ігор і Всеволод помалу йшли оба, не розпустивши війська свого. (Можливо, вони насторожились і подумали: чи половці їх бува не заманюють?) Передні ж ті руси били їх, брали, і половці пробігли вежі (пожертвувавши ними, аби заманити супротивника – В.Ч.) а руси, дійшовши до веж, набрали полону. Другі ж уночі приїхали до полків з полоном».

Ще з Літопису Руського:

«І коли зібралися війська всі, то сказав Ігор до братів і до мужів своїх: «Осе Бог силою своєю наслав на ворогів наших біду, а на нас – честь і славу. Та ось бачили ми війська половецькі, що їх багато є. Але ж чи вони тут усі зібралися? Нині ж поїдемо вночі. А хто поїде завтра вслід за нами, то чи всі вони поїдуть? (Йдеться про половців). Тільки луччі кінники переберуться, а з самими ними як нам Бог дасть!» І сказав Святослав Ольгович обом стриям своїм: «Далеко я гонив услід за половцями, і коні мої не можуть. Якщо мені нині поїхати, то доведеться мені тільки в дорозі одстати». І піддержав його Всеволод, щоб ото стати тут, і сказав Ігор: «Та негаразд, браття, розуміючи все, померти».

Однак вони стали тут…»

Русичі повірили, що половці, їх злякавшись, утекли – і пастка захлопнулась.

Зовні здавалось, що перша сутичка – вельми незначна, – принесла русам велику побіду. А кочовики всього лише піддалися, аби заманити полки Ігоря вглиб степу – до полків Кзака, що вже чекали дружинників.

Київський літопис: «Половці побігли до веж (своїх стійбищ). Руські воїни дійшли до веж і взяли полонених. Інші ж уночі приїхали до полків з бранцями».

Це була перша перемога русичів, така бажана і така утішна! Всю ніч полки святкували перемогу. Горіли багаття, пирхали коні, весело перегукувалися воїни. А що було за відблисками вогнищ і що там ховалося в пітьмі ночі, що підстерігало переможців?

Тут нас чекає ще одна загадка, – вежі виявилися навдивовиж багаті (а де вони знаходились, русичам підказали самі половці). У них було «злато», «паволоки», «оксамити», срібна зброя, багатий одяг, «всякое узорочье половецкое», але чомусь не було там того, чим зазвичай «ополонялись» руські князі в степу – худоби і табунів коней. До всього ж, половецькі воїни випустили лише по одній стрілі і зникли в степу. Чи то дружина Ігоря знайшла всю скарбницю половців у степу, чи ті вежі були зарані приготовлені – як западня. Ігор спершу насторожився і навіть запропонував було відійти назад, до Дону, але інші князі наполягали – ніч-бо, мовляв, варто зупинитися саме тут на відпочинок. А вранці русичі побачили, що вони оточені з усіх боків.

Притиснуті до грузького болота, позбавлені питної води, кінні дружини князів навіть не намагалися вирватися з оточення, покинувши піших (така можливість у них була) і тим врятуватися, вони відхилили цей план. Виграти битву в тих умовах було неможливо.

Про ту першу перемогу «Слово» так мальовничо писатиме:

Мало кому в ту ніч спалося – святкували перемогу. Пили кумис, захоплений у ворогів, молочну горілку… Мацали гарненьких половчанок – буде потіха.

Ігор та інші князі були задоволені.

Що військо обтяжене полоном, і це обмежило його бойові можливості, не звернули уваги. Всі чекали ранку. Прийде ранок і він принесе нову перемогу. Вже вирішальну. 10 травня все й вирішиться, і полки повернуться на Русь з великим полоном і славою гучною…