Валентин Чемерис - Ярославна

У вересні, року 1198-го помер чернігівський князь Ярослав Всеволодович (в хрещенні Прокопій, в чернецтві – Василій), син Всеволода Ольговича.

Руський літопис відзначить це кількома урочистими рядками: «У рік 6706 (1198) преставився чернігівський князь Ярослав Всеволодовичі єпископ (Порфирій), ігумен, і синівці його (племінники), опрятавши тіло його поважно, положили його в церкві святого Спаса, в Єпископії того города».

І далі рядок:

«І сів на столі його благовірний князь Ігор Святославич…»

Вже – благовірний. Варт зазначити, що благовірні – лик православних святих із монархів, що їх прославляла церква за праведне життя і які не відносяться до мучеників і страстотерпців. Спочатку цей лик святості виник в Константинопольській церкві в період вселенських соборів і застосовувався виключно при канонізації візантійських імператорів та їх дружин, потім став використовуватись і в інших православних церквах, у тім числі і в Руській церкві. Найвідомішим російським благовірним е Олександр Невський.

Благовірним наприкінці свого життя став і Ігор Святославич – цим йому була виявлена велика честь. Вочевидь, за праведне життя.

Ставши чернігівським князем, Ігор Святославич в подальшому – як старший відомого і дієвого клану Ольговичів, – міг навіть посісти київський стіл в ранзі великого (старшого) князя, але… Не вистачило років.

Чернігівський літопис чомусь не зберіг даних про князювання Ігоря Святославича в Чернігові. А втім, скільки він там устиг побути – на чернігівському столі – всього нічого…

Ігоря Святославича не стане у році 1202-му. Поховали князя в родовій усипальниці Ольговичів – Спаському соборі. Але це – припущення, точних даних про його місце поховання немає.

Кожний князь у ті часи розпочинав своє князювання у ввіреному йому – чи захопленому ним – уділі з будівництва Божого дому – храму чи церкви.

Ігор Святославич, вокняжившись у Чернігові, теж розпочав з цього своє правління. Церква – його церква – мала бути найкращою. Не лише в Чернігівщині та Сіверщині, айв усій Русі. Тільки так і не інакше. Як загорівся будівництвом «найкращої церкви», так відразу ж і розпочав. Місце вибрав сам – на посаді біля торгу. Тож і церква майбутня мала бути на честь покровительки торгівлі святої Параскеви П’ятниці, або по-простому: П’ятницька церква.

Сьогодні історики пишуть, що цей храм, який здійнявся серед мальовничого міського скверу, вважається найкращою будівлею Придніпров’я кінця XII ст., унікальною за своєю архітектурою, одним з найвидатніших зразків давньоруського будівництва, що збереглося до наших днів із домонгольського періоду. Своїми формами П’ятницька церква відображує останній етап розвитку давньоруської архітектури часів феодальної роздрібненості… Якби Ігор Святославич почув сьогодні ці слова про своє дітище, певно, був би вельми задоволеним, і подумав би, що недарма три роки покнязював у Чернігові, вотчині невгамовних Ольговичів.

Сіверський князь не лише сам вибрав місце для свого храму, а й брав найдієвішу участь в розробці та втіленню проекту, навіть керував роботами по зведенню Божого дому, не пропускаючи анінайменшої дрібниці. А вже про майстрів, організацію їм умов праці, про будівельні матеріали, кошти і таке інше і говорити не доводиться, – все це лягло на його плечі.

У ті часи літописці зазначали, ще кожен князь «сам себе мастер», «сам созда» – себто сам і творець, і будівничий. І князь, і майстер в одній особі. Ще й архітектор і організатор робіт. Без участі князя будівництво церкви в князівстві було неможливим. Навіть з технічного боку. Треба було не лише зібрати добрих майстрів, підсобних робітників, а й забезпечити їх матеріалами, щоб вони надходили безперебійно.

У ті часи храми ще споруджували дерев’яні – так було дешевше. Та й лісів навколо стільки, що не на один вік вистачить. А кам’яна споруда значно і значно дорожча, вимагає великих затрат та зусиль, але ж і довговічніша, і величніша. І князь пішов на витрати – будувати, так будувати. Щоб на віки й віки.

Нову церкву зводили виключно з цегли (плінфи) прямокутної форми. Потрібно було перш за все налагодити виробництво такої цегли – князь і цим особисто займався. (На плінфах збереглися його клейма, княжі знаки – їх на цеглі церкви Параскеви близько тридцяти).