Валентин Чемерис - Ярославна

І хоч траплялися дрібні сутички, але воєн не було, і русичі просто радувалися тиші.

І сам князь Ігор любив у ті роки повторювати: «Добра тиша прийшла на Русь! Справді, краще уладитись, як воювати!..»

Після смерті Великого князя Романа Мстиславича на Русі знову розпочалася тяжка і кривава боротьба за владу. Билися свої між собою, в той час як чужі або готувалися шарпати Русь, або вже звично її шарпали (за літописами: пустошили).

Тільки прийшла вістка про смерть Романа Мстиславича, як Рюрик усьоме забрав Київ від свого сина Ростислава. Через рік Рюрика вигнав із Києва Всеволод Святославич Чемний. Рюрик повернувся, але все повторилося, тільки навпаки: у квітні 2007 року Рюрика знов вигнав Всеволод Святославич, але Рюрик того ж року увірвався до Києва і ще посидів на великокняжому столі…

Галицько-Волинський літопис:

«У рік 6710 (1202) Рюрик тим часом зібрав половців і русі багато і прийшов на Галич, облишивши монаший чин, – бо його він прийняв був через боязнь перед Романом. І коли він прийшов на Галич, то встріли його бояри галицькі і володимирські коло [города] Микулина на ріці Сереті. І билися вони одні з одними весь день через ріку Серет, і многі ранені були, і, не видержавши, вернулися вони в [город] Галич».

І все те ж на Русі тривало, що й віками раніше.

Галицько-Волинський літопис закінчується двома розділами, лише із заголовків яких ясно, що тоді творилося на бідолашній Русі:

«У рік 6735 (1227). Почнем же розповідати про незчисленні битви і про страждання великі, і про часті війни, і про многі крамоли, і про часті заворушення, і про многі заколоти…»

Наступний розділ:

«Після цього розкажемо про многі заколоти, і великі обмани, і незчисленні битви».

І це творилося на Русі в той тривожний час, як з глибин Азії вже ринулись на неї орди татаро-монголів. Про це розповість розділ «Побоїще Батиєве». «У той же рік – 1240 – прийшов Батий до Києва з великою силою і многим множеством сили своєї…», а Русь звично чинила чвари-розбрати, хоч її вже чекали смертельні небезпеки, що загрожували навіть самому її існуванню…

А тим часом, як скінчить свої дні у світі цьому Ігор Святославич, хан Кончак, об’єднавшись з Ольговичами, дітьми Ігоря, зненацька захопить Київ, спалить святу Софію, а град розграбує до останньої цурки. Так буцімто Кончак відомстив за свого друга і свата (можливо, й названого брата) Ігоря Святославича.

У Києві, на руїнах, що догорали, старий Кончак зустрінеться із своїм онуком Ізяславом – сином його дочки Кончаківни та Ігоревого сина Володимира. Онукові на той час було вісімнадцять…

– Коли я вперше зустрівся з твоїм дідом по батькові, – скаже він Ізяславу, – йому теж тоді було вісімнадцять – як і тобі сьогодні. І так же тоді догорав зруйнований Андрієм Боголюбським Київ… І дід твій по батькові, коназ Ігор, став моїм другом. А сьогодні і його вже немає. І мені вже пора збиратися в далеку дорогу до предків… Скажи, Ізяславе, мати твоя рідна, а моя дочка, славна Кончаківна, жива?

Отримавши стверджувальну відповідь, довго мовчав, дивлячись, як над Києвом шугають дими й у небо злітають снопи іскор…

– Жаль, що мого друга, коназа Ігоря, вже немає… Жаль, що мені довелося спалити ваш Київ – жаль… Але найбільший жаль, що вже пора мені збиратися у світ предків…

Помре Коначак на початку ХІІІ століття – де і за яких обставин – невідомо. Чи в своєму шатрі од старості, чи під час чергових сутичок між ханами, а вони в Половеччині раз по раз спалахували – теж невідомо.

І хоч над ним насиплять високий курган, але де він нині – того теж ніхто не скаже. Безжалісний час – чи вороги Кончака – зрівняють його із землею.

Ханом і верховним правителем Куманії стане його син Юрій Кончакович. Руські літописи назвуть його «великим з усіх половців». З руськими князями Юрій підтримуватиме мир. І навіть з багатьма з ними водитиме дружбу. А коли на Русь із далекої і загадкової Азії посунуть полчища та-таро-монгол, половець Юрій Кончакович приєднається до русичів.

Літопис Руський:

«У рік 6732 (1224), у той же рік прийшла нечувана рать: безбожні моавитяни, прозвані татарами, прийшли на землю Половецьку, і половці стали супроти них. Але навіть хан Юрій Кончакович, що був найбільший між усіх половців, не зміг вистояти перед ними, і побіг він до ріки Дніпра, і многі половці побиті були. А татари, вернувшись, пішли у вежі свої.

І прибігло половців багато в Руську землю, і говорили вони руським князям: «Якщо ви не поможете нам, – то ми нині порубані були, а ви завтра порубані будете». І була рада усіх князів у городі Києві, і нарадились вони так: «Лучче б нам зустріти їх на чужій землі, аніж на своїй».