Валентин Чемерис - Ярославна

– Та хто ти такий, що не даси? – дивуються старші.

А той хлоп’як гордо так:

– Шарукан я!

І так сказав, що всім і заціпило.

Пастухи потім ще подумали, почухалися, міркуючи так і сяк, порадилися гуртом і вирішили: гаденя й справді мале. А малих не годиться вбивати, не звірі ж вони. Хай живе…

Гаденя з Шаруканом і здружилося. Всюди вони удвох, наче й справді друзі.

Та ось новий місяць у степах народився. І тут прилетів змій-батько. Стало темно в степу, як розправив він свої крила, вітер од них загоготів.

– Віддайте мені сина мого! – шипить, вогнем дихає. – Що ви з ним зробили? Та я вас!..

– Нічого, – злякалися пастухи. – Оно-но із Шаруканом грається. Він його од вогню порятував.

Бачить змій, що синок його живий та здоровий, і каже Шаруканові:

– За те, що сина мого, малого й безпомічного, від вогню лютого порятував – віддячу тобі зело. Будеш ти віднині не пастухом, а – ханом. І ханом над усіма ханами і ханенками, великими й малими, і над людом своїм, скільки не є у вас племен – владикою будеш. Твій народ я віднині теж захищатиму, всі племена ваші.

Ось так Шарукан – син безрідного кипчацького пастуха, простого-простісінького і незнатного, і сам пастух, як підріс – ханом став. Та не яким-небудь – їх у Куманії чимало, – а старшим над усіма ханами і над кипчаками усіма. Теж владикою став. І мудрим був, бо мудрість зміїна і йому передалася, сила й відвага теж. І ніхто його звідтоді не міг подолати – ні стрілою, ні мечем, ні в боротьбі якій іншій, бо ж сказано, що сила зміїна йому передалася.

І всі хани й простолюдини визнали його за свого владику.

У змія було сім голів, і племен кипчацьких теж було сім. От Шарукан і велів, щоби кожне плем’я віднині змія шанувало, як предка свого і захисника. І щоб кожне плем’я носило з собою по одній зміїній голові.

І кипчаки звідтоді, як куди кінно й пішо виступають, то несуть попереду зображення змія. І тому вони завжди верх беруть і всіх перемагають. І стали вони звідтоді зватися каями – що означає семиголові, або ще – нащадки семиголового змія.

І син Шарукана Атрак ханом став, і син його Кончак теж ханом став. І роду їхньому ханському ніколи не буде переводу, бо змій семиголовий його захищає і до побіди завжди веде. Ось чому Кончак – хан над усіма ханами і над сімома племенами кипчаків. І ханському роду їхньому ніколи не буде кінця. І завжди біля шатра Кончака на високій тичці має крилами семиголовий змій – на пострах іншим. І коли Кончак веде куди свої орди, змія семиголового попереду несуть, і всі перед ним мають на коліна падати. А хто не покориться – лихо того чекає превелике. Змій семиголовий, що його нині звуть Гориничем, налетить і все спопелить. І сам владика Куманії завжди гордо каже:

– Я – Кончак, хан, син хана Атрака, онук хана Шарукана із роду семиголового змія – владики неба, землі і води. Бо ми – каї! Нащадки змія семиголового і самі семиголові – хай стережуться нас вороги!

Реальна доля половецького друга і свата Ігоря Святославича хана Кончака – схована за далиною в тумані століть. Та й половці на відміну від русичів літописів не вели.

Кончак – половецький хан (донських і придніпровських половців) правив у 1170–1203 рр., син хана Атрака (Отрока), внук хана Шарукана. Відомий своїми набігами на Київ та Переяслав, а також втручанням в міжусобні чвари руських князів, які часто використовували військову силу половців.

Хан Кончак – чи не єдиний з усіх половецьких ханів, а їх було та було, великих і малих, ханів і ханенків, – який потрапив навіть до української енциклопедії (УРЕ). Там можна прочитати, що Кончак (рр. н. і см. невід.) – половецький хан, який у 2-ій половині ХІІ ст. об’єднав під своєю владою половців. У 1172 і 1180 підтримував сіверських князів у їхній міжусобній боротьбі з іншими князями. Здійснив ряд походів у Переяславську (1174, 1178, 1183), Київську і Чернігівську (1183, 1187) землі. В 1184 був розбитий руськими князями на р. Хоролі. Востаннє зазнав поразки, коли спробував взяти Переяслав.

Далі зазначається, що Кончаку 1185 році завдав поразки Ігореві Святославичу і взяв його в полон.

Це не зовсім так. Поразки він Ігореві не завдавав і в полон його не брав – навпаки, він його, необачного, викупив з полону і допоміг йому втекти на Русь.

Відомий Кончак – який поперемінно був і другом, і супротивником князя Ігоря – і руським літописцям. Вони дослідили його рід у чотирьох поколіннях – велика честь для ворога!

Дід Кончака, великий хан Шарукан (увійшов в билини під ім’ям Кудреван-царя або Шарк-велетня) очолював східне (донецьке) об’єднання половців. У 1107 році він разом з ханом Боняком потерпів нищівну поразку від об’єднаного руського війська князів Святополка та Володимира Мономаха і тоді ж, як кажуть, зійшов з історичної арени, переселившись згодом під один з високих курганів десь біля Дону Великого.