Валентин Чемерис - Ярославна

Чи, скажімо, Ніколая Риленкова:

Себто росіяни, незважаючи на те, що «Слово» буцімто написане російською мовою, перекладають його на все ту ж… російську мову. Для чого творити масло масляне? А вони перекладають «Слово» на російську мову – до речі, блискуче, – адже руські не втнуть «Слова», хоч і володіють своєю рідною російською мовою. Бо «Слово» написане не російською мовою, а, як уже мовилося, давньоруською, нам сьогодні не зрозумілою. В тім числі й росіянам. І російські автори не забувають зазначати: «Перевод с древнерусского». Та мова наших пращурів-слов’ян, яка – як уже мовилося, з виникненням Київської Русі розпалася на ряд наріч, коли, власне, й почався процес створення трьох «братніх мов» – української, білоруської, російської. Давньоруська збереглася лише в історичних джерелах, в окремих написах у храмах, книгах, написаних церковнослов’янською. Та ще у «Слові о полку Ігоревім» – справді безцінній літературній пам’ятці Київської Русі, та в інших давньоруських повістях, билинах, та ще в богослужінні Православної Церкви, яка називається Руською.

Мова «Слова» – себто давньоруська, – і сьогодні, хоч не всім і зрозуміла, [46]вражає поетичністю, і сьогодні бере за душу, хвилює і справді, попри багато незрозумілих слів і термінів, співається, як пісня».

Бо як пісню «Слово» і проспівав Ігор Святославич – наче на одному подихові, на одному ударі серця. Не готуючись до цього зарані.

Через віки й віки Олександр Довженко у 1928 році скаже про фільм «Звенигора», від якого почався український національний поетичний кінематограф (він став першим українським фільмом, що був з тріумфом показаний за рубежем, в паризькому театрі «Studio-28» і в Сорбонні): «Картину я не зробив, я проспівав, як птах».

Олександр Довженко жодного дня не працював у театрі ні режисером, ні навіть актором, рідко бував до того в кінотеатрах. І зовсім не був обізнаний з теоретичними і практичними, творчими й виробничими сторонами кіновиробництва, проте одразу ж почав працювати режисером. І невдовзі створить «Землю», про яку італійські неореалісти проголосять: все їхнє мистецтво виросло на Довженковій «Землі». Фільм буде зараховано до десяти кращих фільмів всіх часів і народів. Не вчився Олександр Петрович, як уже було сказано, жодного дня – тим більше, як творити шедеври, не кажучи вже про ази. Як пише сьогодні критика, «в аспекті вічності Довженко входить до XXI століття як зовсім не розтрушене дерево». За «баченням світу художник не був зрозумілий масам (а хіба «Слово о полку Ігоревім» зрозуміле масам? – В.Ч.). Олександр Петрович вибрав шлях експериментатора, шлях майстра поетичного кіно, цей «син зачарованої Десни» увірвався на екрани всього світу апологетом стихійних природних початків. Створені ним образи – плоди української землі під час великих потрясінь. Про них він говорив з пафосом і пошанівком, надавав їм силу міфічних героїв давнини. Довженко творив страждаючи. Він повністю зазнав мук і радощів творчості, заслужене визнання і злобну клевету. Словами свого героя із фільму «Поема про море» геній українського кінематографа передбачив своє майбутнє: «Я безсмертна людина… І абсолютно неважливо, скільки мікронних одиниць часу буде існувати моє персональне я, я безсмертна щаслива людина, і те, що я відчуваю, і те, що я роблю – це прекрасно».

Що з того, що автор «Слова о полку Ігоревім» ніде не вчився. Приміром, на творчого генія, що з того… Хіба Шекспір перед тим, як взятися за перо, вчився, як писати геніальні драматургічні твори? Чи Роберт Бернс вчився, Шіллер? Вальтер Скотт, Байрон, Пушкін вчився як писати геніальні речі? Чи Тарас Шевченко вчився, кріпак без освіти, все здобував самотужки, чи Леся Українка, Іван Франко, Микола Гоголь, Федір Достоєвський, Лев Толстой хіба вчилися? Як творити шедеври світового рівня? Чи Бетховен зарані вчився, Моцарт, як піднятися на вершини світової музики? Хіба вчилися Мопассан, Конан Дойль, Антон Чехов, Максим Горький, Бунін, Рільке, Блок, Ахматова, Маяковський, Єсенін, Лорка, Шолохов, Твардовський? Хіба вони перед тим, як взятися за перо, вчилися, як створювати шедеври? Готувалися, як написати безсмертні твори? Ні, вони просто жили. І ось одного разу кожен з них – названих тут і не названих, – відчув потяг щось виразити словом, взявся за перо і схилився над білим аркушем паперу… І з-під його пера почали виходити твори, досі не знані на планеті Земля.