Franz Kafka - Листи до Мілени. Лист батькові. Оповідання

Звідки взялися «tíha, nevolnost, hnus» [118] «Тягар, нудота, огида» ( чес. ). ? Як це поєднувалося з «заздрістю»? Вони взагалі непоєднувані. Тільки в смерті міститься прагнення до життя.

Я казав ще лукавіші речі про «перебування у Відні», ніж ті, які ти згадуєш, але правда твоя. Єдине, що впадає у вічі, це те, що твій батько, як мені здається, порівняно з попередніми роками дістає неабиякий вплив (тож бери собі трико).

Щодо Макса думай що хочеш. Але що я тепер знаю твоє до нього доручення, то, коли прийде кінець, накажу віднести мене до нього, обговорю з ним багатоденну спільну прогулянку, «бо ж почуваюся на силі, ще й якій», а потім поповзу додому і востаннє витягнуся на своєму ложі.

Так я говорю, звичайно, поки справа до цього не дійшла. Але тільки-но в мене буде 37,5 (при 38° під час дощу!), приставники телеграм перечіплятимуться на твоїх сходах один об одного. Ось тоді вони, сподіваюся, страйкуватимуть, а тепер, у день народження, час для цього абсолютно невідповідний!

До моєї погрози, що марки я тій людині не віддаватиму, пошта поставилася надто буквально. Коли я отримав швидкий лист, марка була вже відклеєна. До речі, зрозумій правильно ту людину, адже він збирає не по одній марці кожного виду. Для кожного виду у нього великі аркуші, а для всіх аркушів – великі альбоми, і, коли цілий аркуш одного виду заповнений, він бере новий аркуш і т. д. Над ними він просиджує всі вечори, товстий, веселий, щасливий. І з кожним новим видом у нього з’являється нова причина радіти, наприклад, сьогодні з приводу п’ятидесятигеллерових [119] Геллер – грошова одиниця Австро-Угорщини і Чехословацької Соціалістичної Республіки; з’явився у 1892 р. як 1/100 австро-угорської грошової одиниці – крони. марок: тепер листове підвищується (бідна Мілена!) і марки по 50 геллерів траплятимуться рідше!

Те, що ти говориш щодо Кройцена, мені подобається (Аффленц [120] Мова про два австрійські санаторії: Бад Кройцен поблизу Грайна на Дунаї, і Аффленц – у верхній Штирії. ні, це справжній легеневий санаторій, там роблять уколи – тьху! – для одного з наших співробітників це була перша станція перед смертю від сухот), така країна мені до душі, у неї є і історичні спогади. Але чи відкрито там пізньої осени, і чи беруть вони іноземців, і чи не дорожче там усе для іноземців, і чи зрозуміє хтось, окрім мене, чому я їду в голодну країну, щоб від’їдатися? Втім, я все ж напишу туди.

Учора знову говорив з тим Штайном. Він із тих людей, з якими завжди і в усьому поводяться несправедливо. Не знаю, чому над ним сміються. Він знає всіх і кожного, знає всі приватні подробиці, а до того ж скромний, судження його вельми обережні, розумно сформульовані, поважні; і що вони трохи занадто виразні, дуже невинно пихаті, то це тільки збільшує його вагу, надто коли знаєш людей пихатих потай, хтиво, злочинно. Я раптом почав з Гааса, прослизнув повз Ярмілу, трохи згодом опинився біля твого чоловіка і нарешті… До речі кажучи, неправда, що я люблю слухати розповіді про тебе, де там, мені хочеться тільки чути твоє ім’я, цілий день. Якби я запитав, він би і про тебе багато розповів, але я не запитав, і він лише зі щирим жалем констатував, що ти майже що й не живеш, загублена кокаїном [121] Мілена Єсенська час від часу вживала кокаїн, щоб притлумити головний біль. (який я вдячний був тієї миті за те, що ти жива). Між іншим, він обережно і скромно, в звичайній своїй манері, докинув, що навіч цього не бачив, а тільки чув. Про твого чоловіка він говорив як про могутнього чарівника. Ще він назвав мені нове ім’я з твого празького періоду: здається, Крейдлова [122] Амалія Крейдлова – однокласниця Мілени Єсенської. . Він би ще довго розповідав, але я попрощався, мені було дещо ніяково, в першу чергу через мене самого, бо я мовчки йшов поруч з ним і слухав те, чого не хотів слухати і що мене аж ніяк не обходило.

Повторюю: якщо виникне яка-небудь перешкода, яка могла б стати для тебе причиною якихось дрібних неприємностей, залишайся у Відні, якщо вже інакше не можна, навіть і не попереджаючи мене. Але якщо поїдеш, відразу проривайся за прикордонний бар’єр. Якщо через будь-яку невідому мені зараз безглуздість трапиться так, що я не зможу приїхати і не зумію сповістити тебе в Відні (я тоді телеграфую пані Колер), то в Ґмюнді в привокзальному готелі ти знайдеш мою телеграму.

Ти всі шість книжок отримала?

Читаючи «Kavarna» [123] Стаття Мілени Єсенської під назвою «Каварня» вийшла на сторінках «Трибуни» 10 серпня 1920 року. , я відчував себе приблизно так само, як слухаючи Штайна, тільки ти розповідаєш набагато краще його; хто взагалі розповідає краще? Але чому ж ти розповідаєш кожному, хто купує «Трибуну»? Поки я читав, мені здавалося, немов я ходив перед кав’ярнею, день і ніч, роками; а коли який-небудь відвідувач входив або виходив, я зазирав у відчинені двері, щоб переконатися, що ти, як і раніше, там, і знову брався ходити і чекати. Було це не сумно і не стомливо. Який же смуток або втома в тому, щоб чекати перед кав’ярнею, в якій сидиш ти!