Волтер Тевіс - Хід королеви

Коли вони закінчили, прибиральник перепитав:

– Тобі вісім років?

– У листопаді буде дев’ять.

Він кивнув.

– Ти прийдеш наступної неділі?

– Так.

– Добре. Приходь обов’язково.

Наступної неділі в підвалі, крім містера Шайбеля, був іще один чоловік. Той був худорлявий, одягнений у смугасту сорочку з краваткою.

– Це містер Ґанц із шахового клубу, – відрекомендував його містер Шайбель.

– Шахового клубу? – повторила Бет, розглядаючи новоприбулого чоловіка. Він трохи скидався на містера Шелла, хоч і всміхався.

– Ми граємо разом у клубі, – пояснив містер Шайбель.

– Я треную команду старшокласників. У «Дункан-Гай», – сказав містер Ґанц.

Бет ніколи не чула про таку школу.

– Зіграєш зі мною? – запропонував містер Ґанц.

Замість відповіді дівчинка всілася на ящику з-під молока. Збоку від шахівниці стояв складаний стілець. Містер Шайбель умостив у нього своє опасисте тіло, а містер Ґанц сів на табурет. Простягнув руку швидким нервовим рухом і взяв двох пішаків: білого й чорного. Склав долоні пригорщею, потрусив пішаків, а тоді витягнув до Бет два стиснуті кулаки.

– Обирай руку, – сказав містер Шайбель.

– Навіщо?

– Гратимеш за тих, кого обереш.

– А-а, – вона простягнула руку й легко торкнулася лівої руки містера Ґанца. – Оця.

Чоловік розтулив пальці. На його долоні лежав чорний пішак.

– Вибач, – сказав він, усміхаючись. Від його усмішки Бет стало незатишно.

Шахівниця вже стояла чорними до Бет. Містер Ґанц поставив пішаків на місця, походив пішаком на e4, і дівчинка розслабилась. Вона вивчила кожнісінький рядочок про Сицилійський захист у книзі. Вона поставила свого пішака перед слоном ферзевого флангу на два поля вперед. Коли її суперник походив конем, Бет вирішила скористатися варіантом Найдорфа.

Але містер Ґанц був трохи зарозумним для цього. Він грав краще за містера Шайбеля. А втім, після пів десятка ходів Бет зрозуміла, що його легко побити, і рухалася до перемоги спокійно й безжально, поки не змусила чоловіка здатися на двадцять четвертому ходу.

Він поставив свого короля збоку від дошки.

– Ти, безперечно, знаєшся на грі, юна панно. У тебе тут є команда?

Дівчинка з нерозумінням втупилася в нього поглядом.

– Інші дівчата. Тут є шаховий клуб?

– Ні.

– Де ж ти тоді граєш?

– Тут.

– Містер Шайбель сказав, що ви граєте з ним по кілька партій щонеділі. Що ти робиш між тим?

– Нічого.

– Але як ти тоді тренуєшся?

Бет не бажала розповідати йому про те, як подумки грає в шахи на уроках і ночами в ліжку. Щоб відволікти містера Ґанца, запропонувала:

– Хочете зіграти ще раз?

Він засміявся.

– Добре. Тепер твоя черга грати білими.

Вона перемогла його ще спритніше, почавши з дебюту Реті. У книжці його назвали «гіпермодерною» системою; Бет подобалось, як у ньому використовується білопільний слон. За двадцять ходів дівчинка зупинила містера Ґанца і вказала йому на мат, який збиралася оголосити за три ходи. Чоловікові знадобилося пів хвилини, щоб побачити це. Не вірячи очам, він похитав головою і поклав свого короля набік.

– Це надзвичайно, – промовив він. – Я ніколи не бачив нічого подібного. – Містер Ґанц підвівся й підійшов до печі, біля якої Бет помітила маленький пакет із магазину. – Зараз я мушу йти. Але я приніс тобі подарунок.

Він передав їй пакет. Бет зазирнула всередину, сподіваючись побачити ще одну книжку з шахів. Подарунок був загорнутий у рожевий обгортковий папір.

– Розпакуй, – сказав містер Ґанц, усміхаючись.

Дівчинка вийняла пакунок і зірвала вільно обгорнутий папір. Під ним була рожева лялька в синій візерунчастій сукні та з губками бантиком. Бет якусь мить дивилася на неї.

– Ну як? – запитав містер Ґанц.

– Хочете зіграти ще раз? – запропонувала Бет, тримаючи ляльку за руку.

– Мушу йти, – відповів чоловік. – Може, приїду ще раз наступного тижня.

Вона кивнула.

У кінці коридору стояла велика бочка для бензину, яку використовували як смітник. Дорогою на недільне кіно, проходячи повз бочку, Бет викинула в неї ляльку.

На уроці охорони здоров’я Бет знайшла ту картинку наприкінці книжки. На одній сторінці було зображено жінку, а на іншій – чоловіка. Це були прості рисунки без тіней. Обоє стояли з опущеними руками, оберненими долонями назад. На трикутнику під пласким животом у жінки була проста вертикальна риска. У чоловіка такої риски не було, а якщо й була, її не було видно. Натомість він мав щось схоже на маленький гаманець, попереду якого звисала невеличка кругляста штучка. Джолін сказала, що вона схожа на палець. Це й був його член.