Волтер Тевіс - Хід королеви

Учитель, містер Г’юм, розповідав, що потрібно їсти свіжу зелень бодай раз на день. Він почав записувати назви листових овочів на дошці. За великим вікном ліворуч від Бет розквітала рожева камелія. Дівчинка розглядала зображення голого чоловіка, марно намагаючись знайти якийсь секрет.

Наступної неділі містер Ґанц повернувся. Він приніс власну шахівницю. На ній були чорні та білі поля, а фігури лежали в дерев’яній скриньці, оббитій червоною повстю. Вони були зроблені зі шліфованого дерева; на білих було видно текстуру. Поки містер Ґанц розставляв їх, Бет витягнула руку й підняла одного з коней. Він був важчим, ніж ті, якими вона грала, а внизу мав кружечок зеленого фетру. Бет ніколи раніше не думала про володіння речами, але їй хотілося мати цей набір для шахів.

Містер Шайбель розклав свою шахівницю, як зазвичай, і приніс іще один ящик з-під молока до шахівниці містера Ґанца. Тепер дві дошки лежали поруч за кількадесят сантиметрів одна від одної. Був сонячний день, і яскраве світло сочилося до приміщення, просіюючись крізь низенькі кущі обік стежки скраю будівлі. Поки розставляли фігури, всі мовчали. Містер Ґанц обережно забрав коня з руки Бет і поставив його на початкове місце.

– Ми подумали, що ти можеш зіграти з нами обома, – сказав він.

– Одночасно?

Чоловік кивнув.

Її ящик з-під молока поставили між двома шахівницями. Вона грала білими в обох партіях, і в обох почала з пішака на e4.

Містер Шайбель відповів Сицилійським; містер Ґанц походив пішаком на e5. Бет навіть не доводилося зупинятись і думати над варіантами. Походила обидва рази й утупилася за вікно.

Вона побила їх обох без жодних зусиль. Містер Ґанц розставив фігури, і все почалося спочатку. Цього разу Бет походила пішаком на d4 в обох партіях, а тоді пішаком на c4 – ферзевий гамбіт. Вона почувалася глибоко розслабленою, майже як уві сні. Близько півночі дівчинка вжила сім пігулок транквілізаторів, і та млість ще не минулася повністю.

Десь на середині партій вона дивилася на кущ із рожевими квітами, коли почула голос містера Ґанца:

– Бет, я походив слоном на f4.

На що замріяно відповіла:

– Кінь на e5.

Кущ, здавалося, аж світився у весняних сонячних променях.

– Слон на g5, – сказав містер Ґанц.

– Ферзь на d4, – відповіла Бет, так само не дивлячись.

– Кінь на c6, – прохрипів містер Шайбель.

– Слон на b5, – відказала дівчинка, не зводячи очей із рожевих суцвіть.

– Пішак на g6, – у голосі містера Ґанца вчувалася дивна м’якість.

– Ферзь на a4, шах, – мовила Бет.

Вона почула, як містер Ґанц різко втягнув повітря. За секунду він озвався:

– Король на f8.

– Мат за три ходи, – сказала Бет, не повертаючись. – Перший шах – конем. Навколо короля два чорні поля, і слон блокує обидва. Тоді кінь ставить мат.

Містер Ґанц повільно видихнув.

– Господи Боже! – промовив він.

Усі дивилися суботнє пообіднє кіно, коли містер Ферґюссен прийшов відвести Бет до кабінету місіс Дірдорф. То був фільм про манери за столом під назвою «Як поводитись за вечерею», тож дівчинка не заперечувала. Але була нажахана. Вони дізналися, що вона пропускала недільну школу? Що відкладає пігулки? Поки містер Ферґюссен у своїх білих брюках і футболці вів її довгим коридором, устеленим зеленим лінолеумом із чорними тріщинками, ноги в Бет тремтіли, а коліна підгиналися. Її грубі коричневі черевики скрипіли по лінолеуму, і вона мружилася в яскравому світлі люмінесцентних ламп. Напередодні в неї був день народження. Ніхто цього не помітив. Містер Ферґюссен, як і зазвичай, мовчав, швидко крокуючи поперед нею коридором. Біля дверей із матовим склом і табличкою «ГЕЛЕН ДІРДОРФ – ДИРЕКТОРКА» він зупинився. Бет штовхнула двері й увійшла.

Секретарка в білій блузці сказала їй іти далі до кабінету директорки. Місіс Дірдорф чекала на неї. Бет відчинила масивні дерев’яні двері і зайшла. У червоному кріслі сидів містер Ґанц у коричневому костюмі. Місіс Дірдорф сиділа за письмовим столом. Вона розглядала Бет з-понад окулярів у черепаховій оправі. Коли дівчинка ввійшла, містер Ґанц ніяково всміхнувся й підвівся з крісла. Тоді знову незграбно сів.

– Елізабет, – сказала місіс Дірдорф.

Бет зачинила за собою двері й стала за кілька кроків від них. Вона дивилася на жінку.

– Елізабет, містер Ґанц говорить, що ти… – директорка поправила окуляри на носі, – …ти – обдарована дитина. – Вона зиркнула на Бет, ніби очікуючи, що та почне заперечувати. Але Бет мовчала, тож жінка повела далі: – У нього до нас незвичне прохання. Він хоче, щоб ти відвідала старшу школу у… – місіс Дірдорф знову глянула на містера Ґанца.