Волтер Тевіс - Хід королеви

За ту годину, що вони провели у Вітлі, Ферґюссен не сказав майже ні слова. Коли ж зібралися йти, він простягнув Бет руку, і в неї тьохнуло серце.

– Радий був тебе побачити, Гармон, – сказав.

Вона потисла йому руку, шкодуючи, що Ферґюссен не може якось затриматися, залишитися з нею.

За кілька днів місіс Вітлі повезла її в середмістя купити одяг. Коли автобус зупинився на їхньому розі, Бет упевнено зайшла в нього, хоча раніше ніколи не їздила громадським транспортом. Була тепла осіння субота, і дівчині було незручно у вовняній спідниці з «Метуену», тож вона не могла дочекатися нового вбрання. Вона почала рахувати квартали до середмістя.

Вони вийшли на сімнадцятому перехресті. Місіс Вітлі взяла Бет за руку, хоча в цьому не було особливої потреби, і потягла через залюднений тротуар до обертальних дверей універсаму «Бен Снайдер». Була десята ранку, і в проходах юрмилися жінки з великими темними дамськими сумками та пакетами з покупками. Місіс Вітлі протиснулась через натовп з упевненістю знавчині. Бет не відставала.

Перш ніж піти до відділу одягу, місіс Вітлі повела її широкими сходами до підвалу, де провела двадцять хвилин перед прилавком із табличкою «Розпродаж серветок», вибираючи шість блакитних із різнокольорової купи й відкидаючи десятки інших у процесі. Бет чекала, поки місіс Вітлі складала свій комплект дещо гіпнотичним методом спроб і помилок, аж поки не вирішила, що їй не так уже й потрібні ті серветки. Вони пішли до іншого прилавка з табличкою «Акційні книжки». Місіс Вітлі прочитала назви цілої купи 39-центових книжок, вибрала кілька й погортала, але не купила жодної.

Нарешті вони повернулись ескалатором на перший поверх. Там зупинилися біля відділу парфумів, де місіс Вітлі пшикнула собі на одне зап’ястя «Паризький вечір», а на друге – «Смарагд».

– Ну все, люба, – нарешті промовила жінка, – піднімаємося на п’ятий. – Вона всміхнулася до Бет: – Відділ одягу для панянок.

Між четвертим і п’ятим поверхом дівчина обернулася й помітила табличку на одному з прилавків із написом «КНИГИ ТА ІГРИ», а просто біля таблички на скляній тумбі лежало три шахові набори.

– Шахи! – сказала вона, смикаючи місіс Вітлі за рукав.

– Що таке? – перепитала та, очевидно роздратована.

– Там продаються шахи, – повторила Бет. – Ми можемо повернутися?

– Не кричи так, – сказала жінка. – Зайдемо на зворотному шляху.

Але вони не зайшли. Місіс Вітлі весь час змушувала Бет міряти пальта з акційних стійок, обертатися, щоб показати шов, підходити до вікна, щоб вона побачила тканину в «денному світлі», і нарешті купила одне й наполягла, щоб вони спустилися ліфтом.

– Хіба ми не подивимось на шахові набори? – запитала Бет, але місіс Вітлі не відповіла. У Бет боліли ноги, і вона пітніла. Дівчині не подобалося пальто, яке вона несла в картонній коробці. Воно було таке саме лазурове, як незмінний кардиган місіс Вітлі, і не пасувало їй. Бет небагато знала про одяг, але зрозуміла, що в цьому магазині він був дешевий.

Коли на четвертому поверсі ліфт зупинився, Бет хотіла була нагадати про шахові набори, але двері зачинились і вони спустилися на перший. Місіс Вітлі взяла її за руку й повела через вулицю на зупинку, скаржачись, як важко нині знайти будь-що.

– Але, зрештою, – по-філософськи мовила жінка, коли на повороті з’явився автобус, – ми купили те, по що приїхали.

Наступного тижня на уроці англійської кілька дівчат за спиною Бет розмовляли, поки вчителя не було в класі.

– Ти ці туфлі в «Бені Снайдері» купила чи що? – запитала одна з них.

– Я до «Бена Снайдера» й на десять метрів на наближусь, – засміялась інша у відповідь.

Бет щоранку ходила до школи пішки тінистими вулицями з тихими будинками та деревами на газонах. Інші учні ходили тим самим шляхом, і дівчина впізнавала деяких із них, але завжди йшла сама. Вона почала осінній семестр на два тижні пізніше за інших, а на п’ятий тиждень уже складала четвертні іспити. У вівторок уранці в неї не було контрольних і вона мала йти на класні збори. Натомість Бет сіла на автобус до середмістя, прихопивши блокнот і сорок центів, відкладених зі щотижневих кишенькових грошей. Чекаючи на автобус, вона підготувала дрібні.

Шахові набори досі лежали на тому прилавку, але зблизька Бет виявила, що вони не надто хороші. Піднявши білого ферзя, здивувалася, який він легкий. Вона перевернула його. Фігура була порожниста й пластикова. Бет поклала її назад, якраз коли до неї підійшла продавчиня і спитала: