Волтер Тевіс - Хід королеви

Вона запізнилася на контрольну на п’ять хвилин, але, здається, всім було байдуже, і вона однаково закінчила раніше за всіх. Упродовж двадцяти хвилин до перерви Бет грала партію «П. Керес – А. Тарновський: Гельсінкі, 1952». Вона починалася з дебюту Руї Лопеса, під час якого білі вивели коня так, що Бет помітила за цим непрямий напад на королівського пішака чорних. На тридцять п’ятому ходу білі так вражаюче походили турою на b7, що Бет ледве не скрикнула за своєю партою.

У школі «Фейрфілд-Джуніор» були учнівські клуби, які збиралися на годину після уроків та інколи по п’ятницях замість класних зборів. Серед них, зокрема, були «Яблучний πиріг», «Юні дебютантки» і «Міські дівчатка». Вони були схожі на сестринства в коледжах, і для вступу треба було отримати запрошення. До «Яблучного πирога» входили восьми- та дев’ятикласниці; більшість із них носили яскраві кашемірові светри й по-модному пошарпані коричнево-білі туфлі-«оксфорди» з гольфами в ромби. Деякі з членок жили за містом та мали коней [8] Місто Лексінґтон відоме як «кінська столиця світу». . Породисті панянки. Такі дівчата ніколи не дивилися на Бет у коридорах; завжди посміхалися комусь іншому. Їхні светри були яскраво-жовтого, темно-синього, пастельно-зеленого відтінків. Їхні гольфи доходили їм якраз до коліна й були виготовлені зі стовідсоткової натуральної англійської вовни.

Іноді, коли Бет дивилася на себе в дзеркалі дівчачого туалету на перервах, на своє пряме каштанове волосся, вузькі плечі та кругле обличчя з нудними карими очима й веснянками на переніссі, у неї в роті з’являвся той старий оцтовий присмак. Дівчата, які входили в клуби, мастилися помадою та тінями для очей; Бет не фарбувалася, а її волосся досі звисало на лоба окремими пасмами. Вона й не думала, що її приймуть до клубу, та й ніхто не думав.

– Цього тижня, – оголосила місіс Мак-Артур, – ми починаємо вчити двочлен Ньютона. Хтось може сказати, що таке двочлен?

Бет на задній парті підняла руку. Це вперше вона робила таке.

– Так? – викликала її місіс Мак-Артур.

Бет встала, раптом відчувши себе ніяково.

– Двочлен – це математичний вираз із двома членами. – Вони вивчали це в «Метуені» торік. – Наприклад, х + у – це двочлен.

– Дуже добре, – похвалила її місіс Мак-Артур.

Дівчину, яка сиділа перед Бет, звали Марґарет; у неї були сяйливе біляве волосся та дорогий кашеміровий светр світло-лавандового відтінку. Коли Бет сідала, білява голова злегка повернулася в її бік.

– Заучка! – прошипіла Марґарет. – Клята заучка!

Бет завжди ходила коридорами одна; їй і на думку не спадало, що можна робити якось інакше. Більшість дівчат ходили по двоє чи троє, але Бет була сама.

Одного дня, коли вона виходила з бібліотеки, її увагу привернув далекий сміх, і Бет побачила далі по коридору спину високої чорної дівчини. Поруч із нею, біля фонтанчика з питною водою, стояло двоє нижчих дівчат, які дивилися на неї знизу, коли вона сміялася. Бет не бачила чітко їхніх облич, а світло, що било з-за їхніх голів, змусило її примружитись. Висока дівчина трохи повернулася, і в Бет мало не спинилося серце, таким знайомим їй здався нахил її голови. Бет швидко пройшла з десяток кроків у їхній бік.

Але то була не Джолін. Бет різко стала й відвернулась. Троє дівчат пішли геть від фонтанчика й проштовхались надвір через парадні двері будівлі. А Бет довго стояла, витріщаючись їм услід.

– Можеш сходити до Бредлі і купити мені цигарок? – попросила місіс Вітлі. – Здається, я застудилась.

– Так, пані, – відповіла Бет.

Було суботнє пообіддя, і вона тримала книжку на колінах, але не читала її. Дівчина перегравала партію між П. Морфі та суперником, якого назвали просто «гросмейстер». У вісімнадцятому ходу Морфі – конем на c5 – було щось незвичайне. Це був хороший напад, але Бет відчувала, що Морфі міг би завдати більше шкоди своєю турою ферзевого флангу.

– Я дам тобі записку, адже ти ще надто молода, щоб курити.

– Так, пані, – відказала Бет.

– Три пачки «Честерфілд».

– Так, пані.

Вона бувала в магазині Бредлі лише одного разу, з місіс Вітлі. Та дала Бет нашкрябану олівцем записку і гроші – долар та двадцять центів. Дівчина передала записку містеру Бредлі за прилавком. За її спиною стояла довга стійка з пресою. Взявши цигарки, вона обернулася й почала розглядати журнали. На обкладинках «Тайм» і «Ньюзвік» було зображено сенатора Кеннеді: він балотувався в президенти і мав не дуже великі шанси, адже був католиком.